Головне меню
БУШКРАФТ. ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ 24.04.2021. ВЕСНЯНЕ ЗБИРАЛЬНИЦТВО І РУКОДІЛЛЯ

Наприкінці квітня я мав змогу вперше за майже два місяці здійснити вихід на природу. Справа зовсім не у погоді, яка у березні і квітні настільки залишалася зимовою, що бруньки дерев і кущів почали розпускатися тільки з середини квітня, як  і цвіт магнолії у 20-тих числах квітня, хоча в минулі роки вона уже цвіла у кінці березня.  

Із середини березня до середини квітня я зі своїм хронічним бронхітом вів боротьбу з коронавірусом, який цього року проявився більш серйозніше, завершившись пневмонією. 20 днів антибіотиків і місяць втраченого часу та весняних можливостей. Весь цей час я пив відвар чаги, проте, на жаль, можливість збору березового соку я втратив. Також втратив період росту молодих листків черемші, які є найбільш смачними на початку росту, згодом, дозрівши, вони смаком нагадують звичайну траву, без витонченого часникового смаку і запаху. Не поповнив запаси осмолу для розпалу багаття у дощову погоду, хоча ще трохи збереглося із запасів минулого року. Не реалізував свої рукодільні, давно заплановані, дерев’яні проекти.   

Отже, в суботу після обіду вибрався на природу. План складався із збиральництва і рукоділля на привалі. Погода була мінлива, час-від-часу з’являлися чорні дощові хмари і, так як майже щодня бувало накрапав хвилями дощ, я прихопив із собою дощову екіпіровку – тент і плащ-палатку.

Вийшовши із села, в я першу чергу вирішив пройтися по лісі. Квітень – це останній місяць весни, коли ще можна почути весняний голосистий спів лісових птахів. Цей спів не такий інтенсивний, як на початку місяця, коли всі птахи паруються, але все ж залишаються ще такі птахи, які продовжують виспівувати у пошуках пари в той час, як більшість відспівавших птахів зайняті зведенням гнізд чи вже навіть висадкою яєць. Спів весняних птахів у супроводі дзюркотіння лісового потічка – це особливий ностальгічний і традиційний реквізит весняного настрою, який розслабляє і заставляє медитаційно розчинитися в просторі природи і водночас поглинути природу всередину себе.

Весь ліс ще зовсім чорний, бруньки тільки почали розпускатися, проте вся лісова земля вкрита суцільним зелено-білим покривалом анемони. Якби не ці квіти, важко було б і віднайти лісові стежки – на фоні квітів стежки дуже чітко і красиво видніються.

В лісі все ще зберігалося багато квітів первоцвіту, якого я назбирав удосталь для мого традиційного сиропу від кашлю. Знайшов також декілька скупчень цвітучої кислиці – назбирав жменю листків для салату на привалі.

Також вглибині лісу я віднайшов ділянку зовсім молодої черемші, що стало приємною несподіванкою так, як основна площа лісу містила уже перерослі, дорослі листя цієї рослини, яка уже зовсім скоро буде цвісти, а тому втратила свої смакові якості. Нарвавши трохи молодого листя черемші, я вийшов з лісу, адже на даний момент у лісі уже немає інших ресурсів для збору. В минулі роки я щовесни відкопував по декілька цибулин черемші і садив у себе в саду, проте ці цибулини хоч і приживалися, але зовсім не розросталися, якими я їх посадив – такими вони щороку і виростають – ні більше, ні менше. Тож цього року я уже вирішив більше не експериментувати із цією розсадою в саду. Тим більше, що в нашому лісі черемші дуже багато, навіть попри те, що лісники не спеціально, але намагаються її знищити, борознячи тракторами та вантажівками місця росту черемші, а також багато людей збирає черемшу для продажу на базарах і ринках - вона все таки не пропадає і виживає, самовідновлюючись в тому способі, що розростається на інші території, адже після болотяних доріг, виритих колесами тракторів, які вивозять деревину, на цих «оранках» уже нічого рости не буде декілька років. Так що можливо справа у ґрунті, у лісовому ґрунті черемша розростається, а в моєму саду ґрунт інакший за властивостями – тому вона росте, але їй чогось не достатньо для того, щоб розмножуватися.

Вийшовши на поле, я почав шукати молодий дикий квас – його дуже добре видно на фоні втоптаного покрову сухої трави, утрамбованої місяцями сніговим покровом. Зірвав дві гілочки цвітучої аличі – цей цвіт дає особливо сильний аромат і смак лісового чаю. Попри поле нарізав в’язку довгих молодих стебел невідомої мені кустарної рослини – її я запримітив ще взимку, коли зводив тимчасове укриття і використовував ці стебла для утворення сплетеного сіткового покрову для утримування листя в якості накриття. Це дуже гнучка, міцна, рівна і гладка рослина, пізніше, коли вона розпустить листя, думаю, я зможу її ідентифікувати.

Також на полі я виявив молоді деревця дикої груші, бруньки яких ще не встигли розпуститися, тож я нарізав горстку молодих однорічних пагонів для заварювання вдома – ці пагони надзвичайно потужний засіб для виведення з організму солей та всякого шлаку. Я кип’ячу воду, розламую висушену гілку на шматки по 2-3 см, тоді вкидаю в кип’яток і настоюю 10-15 хв. Слід щодня пити це напій протягом 2-3 тижнів, потім зробити паузу на такий же проміжок часу і повторити процес. Не слід вдень вживати напоєм більше 2-х гілок – я так зробив помилку і, маючи камені, які почали сильно рухатися, відчував сильні болі від нирок до міхура. Найкраще заготовляти тільки однорічні молоді пагони дикої груші у березні, але так як я цього року березень прохворів, тільки тепер мав змогу заготовити їх, благо, завдяки холодній погоді і сповільненій весні, цього річ заготовлені пагони є також придатними для приготування.

Зібравши весь доступний асортимент дарів природи, а вирушив у заглиблене місце на сонячній стороні поля, де було б тепло і хоча б трохи захиститися від сильного західного вітру. По дорозі мимоволі назбирав ще пригорщу кліщів на штанах. Спойлера ради, загалом цього дня я зібрав на собі 28 шт кліщів. Вони всюди і що цікаво, тільки на цьому полі, де я займався збиральництвом. На наступному полі, яке я також пристойно обходив – я не виявив жодного кліща. А на цьому полі вони чатували і на гілках кущів, дерев, на кінцях сухих трав’яних стебел. Один кліщ спокійно сидів собі на гілці кущика, сховавшись за бруньку. Як тільки я схопив пальцями гілку і вона затряслася, кліщ, як павук на реакцію вібрації павутини, одразу з вибіг зі своєї схованки (бруньки) і як рак чи скорпіон, витягнув свої лапки вперед, зробивши позу готовності вхопитися за жертву.

Кліщі дуже живучі, пальцями їх неможливо розчавити, нігтями можна, але треба прикласти зусиль, скинути з себе їх також важко, вони міцно чіпляються за одяг. Для мене простий спосіб позбутися їх – прикурити бичком сигарети або прижарити запальничкою, обережно, щоб не пропалити одяг.

Прибувши на місце привалу, я скинув з себе рюкзак і зв’язку лози, взяв свою дрельку і підійшов до найбільшої берези поблизу, сподіваючись поставити на час привалу флягу для збору березового соку. Моя дрелька – це гвинтове свердло для дерева і тримач для мітчиків – імпровізовано склеїв до купи те, що було під рукою. При току соку вода з’являється ще під час буріння.  В даному випадку моє розчарування почалося ще із завершенням свердління – без надії зачекавши ще хвилин 5, я так і не виявив жодної краплі соку, та й стружка деревини була уже суха – із березовим соком я цього року пролетів. Власне, можна було зразу догадатися – на березі уже з’являлися зелені скручені листки із бруньок.

Повернувшись на місце привалу, я довгий час боровся із сильним вітром – тент набував властивостей парашута.  Розпакувавши речі, я в першу чергу спробував сплести корзину з лозових гілок.  Звісно ж, в інтернеті є повно відео, як правильно приготувати лозу для плетіння і власне про правильну техніку плетіння. Проте в мене ще від зими в голову залізла занозлива ідея, яка постійно не давала мені спокою, тому я здався і цього дня вирішив її реалізувати – не так задля результату, як просто щоб позбутися її зі своєї голови. Суть полягала у нестандартному підході до плетіння: дугами вигнути декілька базових товстіших гілок, забивши всі кінці у землю задля фіксації корпуса, а опісля вплітати тонші лозини між фіксовані базові гілки, виплітаючи стінки корзини. Ідея в голові виглядала дуже перспективною, проте на практиці виявився провал. Якщо сама технологія і має право на існування, то для її правильної реалізації необхідна спеціальна сировина. Потрібно було випарювати лозу або використовувати традиційні вербові пагони із випаркою, одним словом, потрібно було довести лозу до необхідної гнучкості, а у моєму випадку лозини часто ламалися. Можливо, якби структура корзини не була завуженою, а більш параболічною і без фіксованих основних стебел, можна було б якось маніпулювати плетінням без ламкості, але в результаті я б отримав плетену миску, а не глибоку корзину типу кошика.

Можна було б сказати, що корзина була готовою, але насправді у мене закінчилася лоза, тому я вирішив завершити своє лозоплетіння і зайнятись іншими справами, а щоб корзина виконала хоча б якусь функцію, помістив у неї зібраний цвіт первоцвіту: суцільні отвори у корзині забезпечували вентиляцію і захист квітів від запарювання і самовигоряння, а також можливість вилізти з квітів численним букашкам, які часто містяться у квітах первоцвіту. Згодом я помістив корзину у кущ глоду, можливо, там захоче огніздитися якийсь птах.

Прийшов час перекусити і приготувати смачний та корисний чайок. Розвів вогонь, поставив на вогонь казанки з водою, а поки вода буде нагріватися, вирішив почати вирізати блюдце із липової заготовки, щоб руки розімнути. Ножем вистругав форму, клюкарзою вирізав заглиблені контури, середину знімав шар за шаром ложкорізом. Ложкоріз – штука цікава, але клюкарза виконує ті ж функції, тільки більш тонко, швидше (легше) і контрольованіше (точніше). Знявши верхній шар і накинувши форму, вода у казанках закипіла і я зайнявся приготуванням обіду. Чай я не заварював, але запарював: як тільки зняв казанок із вогню, закинув цвіт дикої аличі і первоцвіту і дав настоятися. Заварив мівіну, нарізав салат із дикого квасу, лісової кислиці, черемші і сниті (яглиці). Був це обід чи вечеря, але споживав я все під промені вечірнього заходу сонця. Зібравшись, упакувавши все, я ще хвилин 10 випалював на собі наглих кліщів, а тоді вирушив додому. Добравшись до села, ще раз провів процедуру знищення кліщів і повторно зробив огляд, вже повний, вдома. Квіти первоцвіту засипав цукром (спирт не використовую так, як часто взимку даю сироп дитині), а гілки дикої груші поставив сушитися. На цьому перший весняний етап збору сировини для сиропу завершився. На черзі – молоді пагони хвойних дерев, їхні бруньки і молоді, зелені шишки у травні-червні. І взагалі, більше на полях я відпочивати не буду, надалі буду базуватися у лісі – там немає кліщів, принаймні, я ніколи не зустрічав. Весь масив кліщів на полях – там треба швидко і обережно забігти, набрати те, що потрібно і назад із санітарним оглядом.  

(Перші 5 фото - похід вихідного дня 13.03.2021 року (продовження)): https://www.bushcraft.in.ua/blog/bushkraft_ pokhid_vikhidnogo_ dnja_06_03_2021

 

 

Популярні публікації

30.10.2020, 12:22
ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ 10.10.2020. РИБОЛОВЛЯ. ОСІННІЙ ЛІС
24.09.2018, 13:18
Сезон риболовлі 2018
17.03.2020, 09:30
ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ. І ПОЛОВИНА БЕРЕЗНЯ 2020 РОКУ. ОСМОЛ, ТРУТ, БЕРЕЗОВИЙ СІК
09.12.2019, 09:25
БУШКРАФТ. ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ. ЛИСТОПАД 2019
Поки що ніхто не залишив свій коментар.
Будьте першим, поділіться своєю думкою з іншими.
avatar