Головна » 2019 » Січень » 13 » Бушкрафт: похід вихідного дня: кора берези, пошук фетвуду, голки сосни і ялини, підгодівля лісових птахів
21:35
Бушкрафт: похід вихідного дня: кора берези, пошук фетвуду, голки сосни і ялини, підгодівля лісових птахів

Зима, січень, мороз. Температура повітря уже декілька днів тримається одного рівня -9-10 градусів. Сніг не падає, сильного вітру (хуртовини) немає, вирішив пройтися-прогулятися по лісі, подивитися що і як. В лісі тихо, де-не-де чути стук дятла та звуки снігурів. Більше нікого, всі лісові птахи уже давно перемістилися до села, поближче до людських садиб. У лісі їм робити нічого. Ще якась сойка пориється у снігу, розкриваючи опале листя під снігом у пошуках насіння чи жолудів. Хоча сойка – невід’ємний щоденний гість на моєму подвір’ї – крутяться штук 3-4 довкола моїх годівниць, ганяючи синиць і горобців.

 

 Чим мене нервують сойки – так це їхньою нахабністю. Щоб не церемонитись із всяким екзотичним кормом для птахів, я купую велику буханку черствого хліба, розрізаю вздовж і по одній половині ставлю у годівницю: їдять усі – і горобці, і синиці, і сойки, і повзики, і ще якісь птахи, якби горобця в жовто-зелений помалювали, не знаю, що за вид, можливо вівсянки. Деколи прилітають малі строкаті дятли і снігурі, але мабуть, радше задля цікавості, що у годівниці, аніж їсти хліб. Так ось, всі нормальні птахи прилітають, подовбуть хліб, поїдять і летять геть. А сойка жадна, вона хоче той хліб з собою забрати, витягуючи з годівниці. Коли шматок хліба зменшується, їй це вдається, правда, все, що вона може, це просто скинути хліб на землю, бо не здатна його понести, тоді доводиться йти, піднімати і ставити назад у годівницю.

 

Щоразу, як ходжу гуляти в ліс, спостерігаю за слідами на снігу. Наприклад, лиса вдень можна побачити хіба два-три рази в рік і то на відстані. Судячи по слідах, вночі він підходить до самого села, крутиться, щось винюхує під снігом, деколи мишачу нору розриє. У лісі лисом цілі траси прокладені, бороздить сніг вздовж і впоперек. Точно не один лис. Ось слід одинокого, але невеликого кабана, він також підійшов до села на відстань 50-ти метрів, вийшов з одного лісу, перейшов полем в інший ліс і пішов дальше, нічого не рив, не крутився, як то раніше було, перериють поля, здається, ніби трактор зорав.

 

Мав за мету назбирати голок хвойних дерев: сосни і смереки для приготування чаю. Зараз дуже холодно, хоч і не хворію, проте кашель час-від-часу дає про себе знати, деколи горло поперчить, деколи температура під вечір підніметься, тому я п’ю хвойні чаї для профілактики та зміцнення організму. Просто заливаю гарячою водою хвойні голки, 10 хв даю настоятися і тоді додаю трохи цукру для смаку.

 

По дорозі до соснової гущі знайшов декілька більших беріз попри стежку у лісі, помітив, що тонкий шар кори у них аж клоччям відвалюється, вирішив назбирати про запас.  Такий запас я завжди з собою ношу для розведення вогню, часто у дощову погоду важко розвести вогонь, не маючи під руками сухого труту. А тут клоччя з березової кори в якості труту і товстіші смужки кори берези ідеально підходять для того, щоб розвести вогонь у дощ із мокрими дровами. Правда, усе повинно бути сухим, для прикладу, я сьогодні ж спробував запалити вогонь огнивом за допомогою щойно зібраних березових смужок кори, ні з першого, ні з третього разу не вийшло, як-не-як, а усе взимку вологе. Навіть дрова під снігом, які цілий рік проникали вологою дощів і роси  до самої серцевини дерева, зберегли цю вологість, яку мороз заморозив і законсервував. Тож надивившись відосиків на ютубі, я раніше пробував ножем зрізати верхні шари деревини і кори, добираючись до самої серцевини поліна (гілки), вважаючи, що тільки верхні шари деревини здатні тримати вологу, і нічого з цього не получалося, принаймні, не для нашої екосистеми прикарпатського регіону, де вологість цілий рік настільки сильна, що я змушений був ремінь рушниці протирати воском, бо будучи вдома у сейфі, він «зацвів» від сирості. І рушниця починає ржавіти, якщо десь пропустив змастити маслом.

 

Ось хоча б для прикладу, мій попередній похід у ліс. Це було за день до нового року, цілий тиждень і в той день падав дощ. Розпалити впалі гілки, які роками киснуть на землі важко, та ще й у дощ. В мене була з собою суха кора берези, яку я постійно з собою ношу, з неї я ножем нашкріб тих тонких смужок, які я сьогодні назбирав, але тоді я їх не мав. Вони одразу ж загорілися під іскри огнива, тоді я підкладам у вогник тверду кору берези, смола якої горіла як бензин, тоді зверху наклав мокрого, але повного смоли, ялинкового хворосту, який я назбирав поблизу. Фактично у вологому середовищі успішне розведення вогню залежить від дерев’яних смол (у моєму випадку, берези і хвойних дерев).

 

Знайшов давно повалену сосну, вона тут уже декілька років лежить. Спробував вирізати з однієї із гілок дерев’яшку, для подальшого використання у процесі розведення вогню. Мене завжди цікавила деревина, яку на Заході називають Фетвуд (fatwood). Це має бути м’ясиста закам’яніла деревина сосни, просочена хвойною смолою. Чи наші сосни не такі, чи я щось не знаю, вирізав шматок сосни, де була тільки смужка товщиною 2-3мм, яка б нагадувала той таки фетвуд – мяка і темночервона частина, її треба довго шукати вздовж всього дерева, може попадатися смужки, а може і цілий масивний шар. Взяв деревину з собою, висушу і буду з нею експериментувати, але пошуки фетвуду продовжу згодом – повалених сосен достатньо.

 

Далі. Почав збирати голки ялини, вони м’ясисті і дуже запашні, у порівнянні з смерековими. Згодом виявив зрізану кимось сосну – саме дерево забрали, а гілки залишили. Не хотів не скористатися можливістю доступу до такої великої кількості хвої – півгодини збирав соснові голки, поки не почав замерзати. Тоді перейшов два поля і лісову смугу, наблизився до наступної лісової смуги. Так є імпровізований стіл із величезного дерева. Вирішив перевірити можливість розпалу сьогоднішнього зібраного труту.  Як я вже писав, одразу ж не розпалювався, адже як тільки я збирав, відчував, що містить трохи снігу, трут був вологим. Аналогічно настругав стружку забраної із собою соснової деревини. Трут загорівся, соснова стружка також горіла, ритуал провів і пішов додому з чистою совістю, адже бути в лісі і не запалити вогника, хоча б на хвилину – це як полювання без жодного пострілу – недовершене задоволення.

 

 

   

 

 


 Схожі матеріали:

Переглядів: 81 | Додав: GolAM | Теги: розведення вогню, підгодівля птахів, бушкрафт, похід вихідного дня | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar