Головна » 2016 » Лютий » 14 » Дотик природи 2015. Базис
14:02
Дотик природи 2015. Базис
Нарешті настала осінь. Скільки я її чекав, аж нерви бралися через те пекельне літо, правда воно вкінці і принесло осінь, коли почало холодати. Коли в спекотне літо опадає листя і трава робиться сухою – то ще далеко не ознаки осені. Її не бачать, її відчувають. Саме відчуття осені відкриває очі на її красу, ознаки та особливості, починається період збору урожаїв – плодів природи та душі. Новим роком ми себе запрограмовуємо на відношення до нашого життя як до серій чи циклів, де є початок, кінець і продовження. Так ось осінь – це прихід сну, відчуття подальшого умервтвлення для ще подальшого відродження. Осінь нагадує нам, що важкий рік необхідно завершувати, що слід готуватися до сну. А коли ти на роботі впарюєш, коли в голові щоденні обов’язки, плани, контроль за їх виконаннями, намагання щось не забути, щось зробити, комусь допомогти і т.д., тоді навіть не думаєш за сон, бо голова квадратна. Літня відпустка – для своєрідних людей. Я ніколи не міг відпочити влітку. Відпустка влітку – це путівка в санаторій «пекло в пустині» з можливістю відволіктися від роботи взамін на муки спеки, сухого повітря, гарячого сонця, постійного потовиділення, відчуття спраги, безсонні ночі з хмарами комарів, прив’язання до дому (в мене маленька дитина, а сам я не можу собі дозволити егоїстично кудись податися в мандри чи на море з одного боку, з другого боку – влітку й недалеко від дому не потусуєш туристом – кругом змії, оводи, кліщі, а оси та шершні чіпай їх чи не чіпай через спеку дуріють по-своєму). Найгірше – це змії. Для мене єдиний спосіб відпочити на природі – це заглибитися у найдикіші зарості природи і чим дикіше місце, тим більше задоволення відчувається. Восени можна залізти хоч в саме зміїне кубло – спосіб вдягатися це дозволяє, чого не скажеш про літо – заброди не візьмеш, бо згориш, а в шортах тебе і покусають летючі-повзучі (змії, кліщі, оси, шершні, оводи, павуки) і подруть терен, ожина, глід, малина, шипшина і т.д. Звісно ж це круто вилізти з хащів у царапинах і крові для понту, але на фіга себе мучити, якщо це не спецпідготовка, а просто спосіб відпочити? Восени екіпіровка нормальна, не така як влітку (коли вона майже відсутня) і не така як взимку (коли відчуваєш себе неповоротким космонавтом), вона дозволяє і захиститися від вище наведеної нечисті і відчувати своє тіло, вільно рухатися, робити маневри тощо.

Осінь – це коли ти навіть не дозволяєш мозку думати про роботу, навіть доходиш до погроз самому собі звільнитися з роботи, якщо вона буде суперечити планам відпочити на природі. Це епоха, коли ти для себе збираєш всі плоди, які тобі подобаються і які ти хочеш збирати, бо ти їх заслужив. Природа – вона споконвіку створена для людей. І право зловити рибу чи вполювати качку не означає, що ти мав одну виростити з ікри чи з яйця іншу, це означає, що ти влітку не полював для того, щоб не заважати природі готувати для тебе врожай. Так само рибу влітку ти відпускав для того, щоб восени її впіймати велику і жирну, - такий у мене світогляд. Або ще один приклад, на відміну від 80-90% мисливців в Україні, я не полюю на зайця до листопада чи після січня, бо я не браконьєр, тобто я хочу, щоб молодий заяць підріс і став більшим і не хочу стріляти у вагітну зайчиху, яка живою мені принесе ще десяток зайців. Цей річний піст, це стримання дозволяє мені з чистим сумлінням приступати до збору мого врожаю і ніхто хай не сміє верещати, що я вбиваю чи нищу природу, бо я вступаю у повноцінний біобаланс природи, я стаю її учасником і суб’єктом, тому якщо якісь пацифісти чи грінпіськи кричать, що мисливці – це вбивці тварин, то моя відповідь буде така: вбивці тварин – виробники шкіряного одягу та браконьєри, а справжні мисливці – це санітари лісу чи керівники природи – вони регулюють біобаланс, таким чином дозволяють всім видам тварин жити і нікому не пропадати чи попадати під загрозу. Багато зайців – нищать врожай, слід відстрілювати. Багато лисиць – слід відстрілювати, бо нищать зайців, багато диких собак (це в нас заміна вовків) – слід відстрілювати, бо нищать і зайців, і лисиць, і домашню дрібну худобу, як і лисиці, багато яструбів – слід відстрілювати, бо нищать зайців, голубів, качок, курей (домашніх), куропаток, перепілок. Слід відстрілювати – в нормі, в етичних межах, не всіх і все, бо це вже браконьєрство.

І коли нарешті надходить осінь, коли в душі з’являється це відчуття і потяг до природи, коли тебе починає тягнути в ті дикі місця. В які тепер можна без страждань проникнути, тоді ти шукаєш будь-якої змоги, хоч на півдня забути про все матеріальне, і поринути у дикий світ природи та злитися з нею. Кожний такий похід виписує і закарбовує у пам’яті цілі оповідання, пригодницький сюжет реалістичного фільму, в якому ти – головний у ролі. Кожна найменша вдала пригода – це таке джерело задоволення, що жодна світська відпустка чи відпочинок на морі не зрівняється ні на мить із цим дотиком дикої природи.

Кожний похід на природу, це ніби гра, реалістична гра, в якій ти кожний раз відбуваєш симуляцію суб’єкта виживання у дикій природі. Звісно ж я майже не використовую базовий  набір для виживання – я не тренуюся для підготовки спецназу чи розвідника, проте я завжди його ношу із собою. Це, окрім огнива та ножа, набір гачків, шмат волосіні, грузила та фляга з кружкою. Я не роблю вудки з гілки, чи лук для полювання, не роблю капкани та пастки, не добуваю вогонь палкою, не шию зі шкури тварин одягу тощо. Я просто беру із собою лише найнеобхідніше, тільки те, що вимагає техніка бушкрафту, тільки те, що принесе мені задоволення і можливість відчути смак виживання.
 
Рюкзак. В нього потрапляє найнеобхідніше, проте на всі випадки життя. Це аварійний чи екстремальний рюкзак, у якому є майже все, проте навіть якщо моя прогулянка зводиться до кількох годин, я не виймаю «зайве», тому ношу рюкзак з усім потрібним-непотрібним. Це роблю для того, щоб загартовуватися і тренуватися для потенційних надзвичайних ситуацій, коли потрібно з важким рюкзаком проходити кілометри лісу, поля, води, снігу тощо.
  • Сюди входить фляга з алюмінієвим підстаканником на 0.5 л. для того, щоб можна було б у підстаканнику заварювати чай чи навіть їжу. Фляга стара, шведської армії, також алюмінієва, закривається пробкою з коркового дерева.
  • Водонепрониклий накрив для захисту від дощів, снігу, власне це була частина палатки, верхній матеріал, маскувальний під лісове листя. Звісно ж можна обійтися без цього, будувати нічліг з гілок, листя і моху, копати землянки в ровах і ярах, в гущі лісових дерев, проте коли в полі тільки сухі кущі, то ця накидка стає в пригоді.
  • Одна одиниця верхнього одягу, бажано водонепромокна. Влітку – це легка курточка-дощовик, взимку – це додатковий светр чи гольф.
  • Аптечка. Примітивна, фактично одноразова, тобто набір препаратів та засобів на основні надзвичайні випадки, проте в мінімальній кількості. По розміру моя аптечка займає об’єм звичайного гаманця. Лейкопластир, левоміцетин, лоперамід, ампула димедролу із одноразовим шприцом, парацетамол, нітрогліцерин / валідол, вугільні таблетки та йод. Також є пара одноразових латексних рукавиць та проста распіраторна маска (не знаю, для чого, нею можна фільтрувати воду чи просто прикрити обличчя).
  • 15 м. міцного плетеного шнура. Паракорд не брав, не знайшов потрібної у практичному використанні товщини паракорду у 8 мм. Тонший брати нема потреби, в основному шнур використовую, коли треба спуститися з обриву чи залізти/злізти з дерева, тобто в ситуаціях, коли тонкий шнур поріже руки і буде запутуватися. Також маю декілька коротких шнурів різної довжини, як от нові шнурівки тощо, коли щось треба прив’язати, причепити, з’єднати, для сильця.
  •  Потужний ліхтарик, тонкі довгі плоскогубці (на практиці ними я дістаю трійник вертушки з пащі щуки, дістаю підстаканник з вогню).
  • Влітку в рюкзаку пластикова бутилка з простою водою для кип’ятіння чи просто втамувати спрагу. Звичайну воду з річки брати не можна (вода отруєна стоками міських каналізацій, бо проходить через місто, кар’єрними масами гексахлорбензолу, ртуті та миш’яку, калійними солями тощо, мінеральними добривами агрофірми, яка окупувала майже всі поля для ріпаку, кукурудзи і пшениці. Взимку деколи ношу чвертку коньяку виключно для обігріву в необхідних ситуаціях.
  • Пакетики, мішечки (для здобичі, для плодів, грибів тощо).
  • Два набори патронів (один – для безпосереднього використання для полювання, це в основному універсальні патрони для пернатих / дрібних хутрових, дріб №№3,2,1, другий набір – для потенційної надзвичайної ситуації, - дріб №№000-00000, картечь, пуля).
  • Аварійний комплект для розведення вогню, це дві шашки сухого спирту, два сірники водонепроникні, запал сірки (те, що по боках сірникових коробок). Цей комплект використовується тоді, коли неможливо овнивом розвести багаття, наприклад у сильний дощ чи при мокрому снігу.

Отже, окрім рюкзака я беру з собою рушницю, це в мене коротко ствольна рушниця (ствол 51 см.) тактико-мисливська, hatsan escort mps, ця моя красуня, в яку я закохався з першого погляду, дозволяє мені не лише ефективно полювати у лісі, на березі річки, серед річки, в полі у високій траві, кропиві та посеред борщівників, але й швидко рухатися і пересуватися між чагарниками, кущами, деревами та дозволяє швидко прицілитися. Патрон для неї найуніверсальніший – Ріо «3» - з моєю рушницею це і для куропатки і для качки і для зайця, - найкраща комбінація «кучність»-«ураження». Для дикої собаки чи лисиці беру уже 0000-00000, бо тут уже треба не так кучності (тіло тварини довге, тому й кучність дуже ролі не грає), як потужності (сила+маса+діаметр). Помпа дозволяє легко змінювати патрони в залежності від потреби. Отже, це була зброя, з нею і полюєш і захищаєшся, це їжа і безпека.
 
Часто, коли мій маршрут проходить поблизу річок, я прикріпляю до свого рюкзака телескопічний спінінг. Він майже не заважає (окрім вузьких проходів у чагарниках), ним легко можна вполювати будь-яку рибу (почепив блешню – хижа риба, причепив поплавок, грузило і гачок, впіймав коника-стрибунця, викопнув черв’яка чи зловив муху – ловиш будь-яку мирну і немирну рибу). Але я вудочку беру із собою лише тоді, коли планую довго перебувати на природі, наприклад, увесь день і коли потрібно напевне здобути якусь їжу. Бо їжі потрібно, як і води, – одна рушниця важить 3 кг, плюс рюкзак близько 10кг. Пройти 5-10 км. – потребує багато енергії, а значить, їжі.  
 

Для мене все це – просто засіб відпочинку, релаксації та повне занурення у природу, щоб позбавитися побутових думок, а також емоційно-розумових наслідків роботи, дурної та марної служби на благо дебільної держави. В природі я віднаходжу порядок, справедливість, баланс сил, чіткість та дієвість законів природи, і це мені допомагає усунути негативні емоції. Таким чином я із заздрістю розумію «тайожників», людей, які відмовилися від життя в цивілізації і живуть серед дикої природи, здобувають собі їжу, самі про себе дбають, про свою сім’ю, використовують усе натуральне та природне, вдосконалюють навики виживання, вони по-справжньому вільні, вільні від беззаконня, несправедливості, рутинності та матеріалістичності цивілізованого світу. Вони повністю залежні від Бога і від Його дарів природи, і вони живуть, нормально живуть, життя у них довше і сприймається ще довше. В нас місяць проходить як тиждень, рік як місяць, а у них день триває тиждень, все навпаки.

Слід не віддалятися від природи, навпаки, вчитися з нею дружити, в ній жити та виживати, її розуміти та вивчати. Історія людства показує нам, що кожного століття відбуваються глобальні війни та катаклізми. Слід бути готовими до всього. Цивілізація – це лише вавилонська башня, це картковий будинок, від якого завжди залишається тільки руїни. Руїни кожної цивілізації по всьому світі нагадують, що ніщо, створене людиною, не вічне і не здатне дуже довго існувати. А природа – вона вічна, поки людство не почне ядерну війну. Вона – наш дім, даний Богом ще у Раю. Слід про це не забувати.

 

 


 Схожі матеріали:

Переглядів: 543 | Додав: GolAM | Теги: екіпіровка, спорядження, полювання, бушкрафт, риболовля, мисливство, виживання, відпочинок, природа, похід | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar