Головна » 2016 » Лютий » 17 » Дотик природи. Записки від 01.01.2016р.
20:19
Дотик природи. Записки від 01.01.2016р.

Зайці, зайці, зайці… Де ж ви є? Сезон ще не відкрив, мається на увазі, відкрив безуспішно. За всі неділі лише одного зайця бачив, стрельнув, не попав, заєць втік, навіть не здригнувся. Що за біда? Як виявилося пізніше, точніше на минулих вихідних, моя рушниця потребує особливого способу робити вистріл, а саме: слід цілитися  і стріляти нижче від цілі, десь на відстань 1-2 цілі. Не знаю, з чим це може бути пов’язано, адже влітку-восени стріляв по качках нормально, може через те, що осінні набої є сильнішими, важчими, а подекуди і магнумські, і при вистрілі рушницю трохи закидує вверх, а може це через спосіб прикладання прикладу до плеча, адже стає холодніше і одягу більше на себе вдягаю, відповідно рушниця не має твердої та фіксованої опори, а в момент вистрілу приклад, віддаючи назад, стискає декілька шарів одягу, а тому й рухає рушницю в бік сили вистрілу не тільки в зад, але й вверх дещо вільніше, аніж при твердій фіксованій опорі. Не знаю. Знаю те, що тепер при зустрічі із зайцем буду знати, як цілитися, не боятися «рити землю» набоями.

На відкритті, як уже писав, зайця пропустив. Зате взяв куропатку. Жаль, зграя відлетіла під самі хати села, тож вирішив не влаштовувати АТО на цивільній території. Наступні вихідні по причинах особистого характеру пропустив.

Наступного разу, минулих вихідних, таки побував на полюванні. Благо, прокинувшись вранці, помітив на вікном дивовижну картину – усе було покрите густим білим снігом. Після церкви почав збиратися, вийшов до лісу, вирішив пройтися лісом, підлісною польовою полосою, одразу ж на мене вийшло чоловік 6 зальотних мисливців. Пожалілися, що зайців взагалі нема, я їм корисливо підтакнув, типу, зайці пропали, бо багато диких собак тут живуть, от і результат. Ввічливо і підступно спрямував їх до них, додому, в напрямок їхнього села. Треба ж свій край боронити.

Зрозумівши, що їхніми слідами йти безрезультатно, вирішив покинути маршрут, зрізавши, перейти на другу частину мого запланованого маршруту. Слідів зайця не виявляв, були нічні, притрушені снігом, сліди собак та лисиці, білки та миші. Дійшовши до крайнього поля, виявив таки досить такі свіжі сліди декількох зайців. Пробував «розпутати» їх, проте все марно – на полі жодного зайця не було, сліди вели в ліс, тобто усі зайці поверталися на ранок до лісу. В лісі шукати по слідах – безрезультатно, якраз почалося підвищення температури, сніг, а деколи й цілі гілки дерев з мокрим снігом, падали з дерев – сліди пропадали. Ну що ж, піду до ріки, може якась жирна качка заблукала чи куропатки, які полюбляють ховатися по берегах річок. Качки не виявив, зате спугнув досить таки велику зграю куропаток, штук з 15. Вони мене побачили ще з відстані десь 50 м. Ясна справа, кущі голі, без листя, кругом рівне поле, от і виявили мене. Правда, на жаль, перелетіли на протилежний берег річки і сіли аж біля самої автодороги. Перед снігопадом два дні підряд лив сильний дощ, прям злива, рівень води в ріці піднявся десь на півметра – перейти не було як.

Пішов далі, на городи, там також люблять сидіти куропатки. Як тільки відійшов від річки, одразу з городів вилетіли 3 куріпки, правда, річку не перелетіли, приземлилися на цьому ж березі, тільки метрів 40 від мене за пагорбом. Ну, думаю, ви затупили, йду до вас. Легенько підкрався, навів рушницю в потенційне місце, різко встаю – і одна взлітає. Постріл і вона впала. Хвилину чекаю, щоб інші дві вилетіли, проте ніякого руху. Думаю, певно, коли підкрадався, дві з них перелетіли дальше, а я не почув. Відклав рушницю, пакую куріпку у сумочку, ставлю в рюкзак – і тут тобі за метрів 5 злітає одна, а за нею друга, проте з протилежного берега, значить, одна таки перелетіла. Я зрозумів, поки візьму рушницю, поки прицілюся, - і так нічого б не вийшло. Хай живуть.

Йду далі по городах, піднімаючись уверх до поля над лісом. Бачу, з села вибігають дві собаки, однакові, тільки різні кольори – чорний і рижий. Забув сказати, маю спецзавдання від сусідів відстріляти чорних бродяжих собак. Адже в мене чорний пес на днях двох півнів вкрав, як кажуть, на очах. В сусідки три курки наступного дня. І буквально вчора курку в іншої сусідки. І це все «на очах», тобто фарбованих у чорне лисів у нас нема. Жодних служб у нас немає, хто б займався собаками. Їх повно як у самому Калуші, так і в кожному селі. А так як наше село являється зоною потенційної загрози сказу через чисельні випадки сказу лисиць, тому й бродяжні собаки являються прямою загрозою. Не буду писати, стріляв я чорного пса чи ні, щоб уникнути свідчення проти себе самого, проте йдем дальше.

Я мокрий, рукавиці мокрі, куртка мокра, холодно, голодно, вирішив, що слід відпочити та підкріпитись. Відійшовши подалі, щоб не привертати увагу, до купи викорчованих аграрною фірмою чагарників. Розклався, розвантажився, прогріб сніг до землі, щоб розпалити вогонь. Запалу ніякого не мав, трава кругом мокра після дощів, а тепер після снігу, до лісу далеко, тому вирішив не випендрюватися із розпалюванням вогню вогнивом, а тому скористався запальничкою. Наламав маленьких мокрих гілочок, зробив густу купку і почав смалити запальничкою, щоб спершу гілочки висохли, а тоді вже горіли. Ну вони спеціально довго не хотіли горіти, і я після того, як вогонь уже розгорівся, згадав, що ношу із собою суху кору легкозаймистої берези та пучок сухих довгих соснових голок. Що ж…

Вогонь таки дуже повільно розгорався, декілька разів намагався погаситись, дрова були настільки мокрими, що приходилось кожну гілку ножем чистити від кори та вологих верхніх шарів, тоді підкидати у вогонь. Коли вже розгорілось, можна було кидати мокрі дрова без чищення. Поставив підстаканник від фляги на вогонь, залив водою, додав зірвані плоди шипшини та одну шишку вільхи для різноманітності, шипшина, правда, перемерзла, проте додавала трішки кислуватого смаку. Наступного разу, проходячи повз річку, треба назбирати плоди терену – їх і їсти в дорозі приємно і варити з них чайок, правда, плоди добрі після сильних морозів, тому ще рано. Тому поки що чай варити можна із смерекових / соснових голок, шипшини та бруньок дерев. Глід я не рекомендую, хіба що 1-2 ягоди, сильно тиск зменшує, організм ослаблюється, тягне на сон, тому це може зашкодити походу.

Витягнув із сумки один невеликий шматок бекону із хлібом, бекончик нанизав на гілку і поставив над вогнем. Що ж, чашка гарячого натурального чайку, шматок хліба з гарячим підкопченим бекончиком, тепло вогню, запах диму і красивий зимовий краєвид із холодним свіжим повітрям. Ось такі щасливі миті є незабутніми…

Потушити вогонь взимку найлегше, звісно ж його можна взагалі не тушити, якщо кругом сніг, проте щоб не позбутися звички, слід повторювати цей ритуал постійно.

Що робити? На городах жодного сліда зайця. Мокрий сніг? Перший сніг? Не знаю, видно, що зайця цієї ночі на городах не було. Проте думаю ще раз пройтися зигзагом, може де якусь куропатку підстрелю. Досить швидко мене помітила непогана зграя куріпок, знову ж таки метрів за 50-70, відлетіла далі від мене десь на 200 м. І то таки так полетіла, що заховалася за густими чагарниками, тому я не помітив, де конкретно вона сіла. Проте я вже знав, де вони раніше в тій місцевості любили сідати, тим паче, мені по дорозі додому, по-маленьку підкрадаюся. Напівзігнутий, час-від-часу роблю паузи, прислухаюся, придивляюся, - нема, аби лиш не полетіли далі. Виходжу на місце їхнього частого приземлення – нема. Починаю повільно наближатися до чагарників – пурх, вилетіли декілька, я стріляю в ту, що нижче всіх – вона одразу ж впала,  метрів за 20, зарилася в сніг. По неї не біжу, знаю, що зграя була більшою, починаю ходити вліво-вправо, - нема. Значить або десь зарилися в траву, або раніше відлетіли подалі. Підійшов, підібрав куріпку, йду за тими, що летіли щойно. Вони якби мене опереджали, бо приземлялися точно в напрямку мого шляху додому. Переходжу потік, виходжу на поле, дивлюсь в місце, де вони сіли – ага, одна витягнулася і дивиться на мене, метрів за 30, але за кущем глоду. Я з того всього прицілився, стрельнув, а вона спокійно декілька секунд після вистрілу почекала і взлетіла з ще однією. Я чухаюся, як то так, так вона не в польоті була, я ж прицілився, а вона не рухалася. Підійшов. Знайшов місце на снігу, де вона стояла – слідів дробинок нема! Значить дробинки в неї взагалі не попали – пролетіли мимо. Дивлюсь на кущ – є сліди, подерті та порізані гілки. Спроектував візуально коло кучності, від крайної нижньої до верхньої дробинки – коло переніс на сніг, - реально дробинки полетіли вище куріпки, сліди дробинок на снігу це чітко виявили. От з цього я і зробив висновок, про що писав на початку, що з моєю рушницею слід цілитися дещо нижче від цілі, позаяк рушниця, фактично, в момент вистрілу піднімає ствол і снаряд летить вище. Певно таки через одяг.

Надходив вечір і я вирішив припинити погоню за куріпками, зібрався, розрядив зброю та пішов додому.

Було ще декілька моментів, коли мав змогу сходити на полювання, проте проблема була у відсутності снігу. По лісі заєць був, проте шорох листя піднімав його ще на великій відстані від мене. Тому фактично я завершив сезон полювання 2015/2016 ще парою куропаток, які мені просто випадково попалися на полі під лісом.

Проаналізувавши усе, я прийшов до висновку, що невірним є прислів’я: «краще синиця в руці, аніж лелека у небі». Тут якщо вже має бути краще, то тільки тоді, коли журавель опиниться у руці. Саме тому я твердо вирішив змінити зброю на користь нормальної мисливської рушниці з довгим стволом, який дозволив би мені стріляти на велику відстань, на тих хоча б 40-50 метрів, які для моєї МПСки були недосяжними і які змушували мене скільки разів приходити додому із розчаруванням та порожніми руками. Не спорю, для мене Hatsan Escort MPS із 51 см. стволом була першою зброєю і так як вона мені сподобалась ще за рік до покупки своїм дизайном та власне механізмом помпової перезарядки, - назавжди залишиться у пам’яті як супер-пупер рушниця. Вона мене багато-чому навчила, зокрема реакції та точності, власне тактичності, якою вона і є за призначенням.  Вистріли до 15-20 метрів просто змушували пристосовуватися та набувати навичок моментальної реакції на виліт дичі з найнесподіваніших місць; миттєвого прицілювання; миттєвої ручної помпової перезарядки без збиття прицілу на здобичі; вона навчила мене передбачати можливе перебування дичі на тій чи іншій місцевості; властивостей поведінки дробового заряду при різних модифікаціях патронів (розмір дробинок, кількість пороху, наявність / відсутність контейнера, вплив кількості та розміру (маси) дробинок на кучність, дальність та силу поражаючої дії) тощо.

Я свою першу рушницю не продаватиму, залишу при собі. По-перше це пам’ятка, по друге – вона тактична: я уже у приклад помістив травматичні патрони для її подальшої пенсійної служби для захисту дому, - з довгим стволом дуже важко наводити на ціль та  здійснювати рухові маніпуляції у обмеженому просторі, зокрема в коридорах тощо. Плюс – це її вмістимість патронів 7+1 – це досить необхідно.

Планую купити знову ж таки турка. Бюджетного, позаяк фінансовий стан не дозволяє придбати предмет розкоші, який іменують терміном «якісний». Власне в час купівлі моєї МПСки мені так само казали, що турецька зброя – фуфло, бери дорожчу західну чи хоча б російську. Проте мене МПСка ніколи не підводила і якби не короткий ствол, думаю, я б нею користувався ще півжиття. Я не стріляю на стрільбищах – таких у нас взагалі нема, тому кількість вистрілів за сезони полювання дозволяють навіть найдешевшим туркам служити вірно довгі-довгі роки (за винятком відвертих браків). Тепер єдині мої критерії для вибору рушниці – це так ж таки довжина ствола (хочеться 76 см.) та напівавтоматика. Хоча у помпі у мене заряд патронів 7+1, а мій вибір має 4+1, цього навіть забагато для законного полювання, свою помпу я завжди заряджав не більше 2+1, тобто на три вистріли. Це і законно і раціонально – зі стволом 51 см. після вистрілу навіть третім патроном здобич уже перебуває далеко за допустимою для короткого ствола відстанню, - подальші ймовірні вистріли просто марнують патрони, вони навіть підранка не можуть зробити, адже помітив, у короткому стволі (особливо це видно у сутінках) порох згорає на відстані 10-15 см. від дула ствола, тобто не весь порох вигорає, тому й швидкість заряду не та, що при довгому стволі. Саме тому допустимою якісною відстанню для ураження здобичі являється в середньому 25м., власне для дробу № 3 у контейнері для качки і навіть куропатки. Крупніший і дрібніший дріб по-своєму неефективно  поводиться – при одних і других кучність падає, хоча по силі, то крупніший дріб має сильнішу вражаючу силі, а дрібніша – навпаки, як дешева пневматика. Це я на прикладі пернатих маю на увазі. Не буду багатослівним, просто підсумую, що при короткому стволі визначальним критерієм є співвідношення маси дробового заряду до діаметру дробинок.

Чому напівавтоматика? Відповідь проста: довжина ствола, і взагалі рушниці. При короткому стволі рушницею легко маневрувати, тому й перезарядку в ручному режимі легко і просто робити, адже ціль (прицільна мушка і здобич) завжди близько і компактно розміщено відносно ока та рук. При довгому стволі, коли відбувається сильніше балансування, коли прицільна мушка дальше від ока та коли здобич можна відпустити на більшу відстань, важче вберегти сталість цих факторів чи ручному перезаряді ців’ям до себе і від себе, тобто приходить наново після кожного перезаряду цілитися (виходити зором на прицільний рівень планки-мушки, тоді планки-мушки-здобич, тоді збільшувати відстань від планки-мушки до змінюючої відстань та кут польоту дичі). З коротким стволом це набагато легше робити.

Тож на цьому мої записи завершуються, не знаю, чи буду полювати весною на підсадну, навряд чи, та поки що залишаю цю тему до наступного сезону, як Бог дасть дочекатися, до літа, до нових пригод та вражень.

А поки що слід готуватися до наближення нового сезону риболовлі, що є також достойно захоплюючим заняттям зі своїми особливими сценаріями пригод. До зустрічі!

 


 Схожі матеріали:

Переглядів: 824 | Додав: GolAM | Теги: осінь, куропатка, ліс, рушниця, полювання, бушкрафт, зима, мисливство, виживання, hatsan escort mps | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar