Головна » 2016 » Лютий » 14 » Дотик природи. Записки від 13.09.2015
14:17
Дотик природи. Записки від 13.09.2015

Звичайний осінній день, прекрасний вихідний день. Вирішив пройтися, на декілька годин, по ріці в пошуках качки, якої так і не знайшов. Взяв із собою вудочку, вирішив, що буду довго, тож не погано було б зловити якусь рибку. Хмарилося, збиралося на дощ. Думав, що дощем все і завершиться, мій відпочинок на природі, тож по дорозі вже роздумував, куди мені піти і де засісти, щоб і від дощу можна було б сховатися, і щоб блискавка не вдарила, бо високих дерев на березі річки нема. Знаю одне місце, де дуже високий провалистий берег горою стоїть над водою. Його висота близько 3 метрів, над ним ростуть невеликі берези, молоді кількарічні дуби, кущики, а за метрів 5-6 знаходиться електричний стовп – він якраз і мав би взяти блискавку на себе. Стрімний обривистий берег біля самого підніжжя води робить невеликий плацдарм, пологе місце якраз для однієї людини, а заглибина в березі під корінням дерева дозволить горіти вогню навіть у сильну зливу.

Прийшов на місце, зняв з плечей рюкзак та рушницю, відклав у сторону, розклав вудку і почав ловити рибу. Минулого разу я на цьому місці наловив непоганих щук та окунів, правда ловив на спінінг, але досвід показує, що рибні ресурси на таких ямах річки швидко вичерпуються. На раз можна виловити усю крупну рибу, тому слід або змінювати місце, або чекати сильних дощів, щоб підійшла риба, а цього сезону дощів взагалі ніяких не було, тож і рибу зловити було марною справою. Одразу ж почало клювати, проте клювала тільки верхоплавка, і то нормальна верхоплавка попадалася на десяток дрібноти. Зловив першу для проби, кинув на землю, почепив блешню в надії зловити щось серйозніше. Годину промаслав, результат нульовий, ані удару. Хмари все сильніше згущалися, тому взявся за розпал багаття. На березі було повно сухих гілок, тому їх і назбирав. Проблема була в розпалці. Повівся на наявність кругом сухої тонкої трави, назбирав, зробив комок і почав тесати своє огниво. Іскри йшли великі, проте з димком одразу ж пропадали у сухій траві, я наполегливо тесав далі.

Зрозумівши, що справа марна, вирішив змінити розтопку на «нормативну», тому взявся шукати на березі старшу чи суху березу. Таки знайшов, ножем вирізав верхній шар сухої кори, повернувся на місце, ножем пошкрябав по корі, щоб маленькі часточки плівки кори падали прямо в жмут сухої трави. Через декілька хвилин раз тесанув по огниві – одразу ж вогонь, досить великий, кора берези горить як бензин. Помістив горючий пучок трави на попередньо розміщені на відстані два пальця одне від одного великі поліна дуба, щоб добре йшла вентиляція і почав накладати гілочки, спершу дрібні, тоді більші. Коли вогонь розгорівся, почав готувати собі чай. По дорозі, йдучи через поле, назбирав собі трохи плодів терену, дві ягоди глоду, трішки ягід дикої річкової ожини (вона менша за лісову, проте має крупніші ядра і колір у неї синій, в лісової - чорний), та декілька листочків дикої м’яти. Все це помістив у алюмінієвий фляговий підстаканник, залив водою та поставив до вогню, для кип’ятіння.

Взяв для проби верхоплавку, вийняв ножем потроха, посолив (сіль завжди ношу із собою), нанизав на тонку зелену гілку та втикнув її у берег біля вогню. Ще трохи покидав за той час блешню, проте результату знову не було ніякого. На диво, погода прояснювалася, густі темні хмари почали віддалятися у сторону. Зробив вудку та почав знову ловити верхоплавку, правда, клювати вона почала гірше, зміг впіймати лише декілька штук. Закіпів чай і вогонь почав поступово згасати, червона грань почала пускати дим. Витягнув чай плоскими плоскогубцями і поставив на сторону, щоб остивав, верхоплавку наблизив до жару. Згодом почав її смакувати, добре прожарена плоть з легкістю відділялася від хребта, а отже, всі річкові бактерії були знищені, рибу можна було безпечно їсти. Повторив із рештою верхоплавок, тоді посмакувавши прекрасним ароматним натуральним чаєм, почав збиратися, щоб вирушити далі.

По дорозі збирав ягоди річкової ожини, листя дикого квасу, це дозволяло економити запас води, так як кислість плодів утамовує спрагу, а джерела води поблизу взагалі нема на 2-3 кілометри. Повторюсь, річкову воду не п’ю через її токсичність та пестицидність.

Прийшов на наступну крупну річкову яму. Тут я також недавно наловив непоганих екземплярів, про яких я писав у попередній замітці. Почав обловлювати, - удар і щука одразу ж зійшла, не зачепившись за гачок. Мабуть по тій причині, що я, крутячи катушку, вдивлявся в небо та по горизонті в пошуках качок та диких голубів, розслабився і вчасно не підсік. Все ж таки скажу неписану істину – одночасно йти на полювання і на рибалку – це дуже невдалий варіант, бо таким чином не пополюєш толком і не порибалиш.  Проте я взяв рушницю, бо думав, що рибалити буду до 6 вечора, а опісля піду бродити в пошуках дичі. Проте удар щуки дещо змінив мої плани. Вирішив половити ще. Хоч і нічого більше не клювало, я не переставав крутити катушку. Уже сонце наблизилось до обрію, раптом удар, виводжу, викидаю на берег, є – щука! Як кажуть, хоч щось. Запалився і впіймав ще декількох окунів. Задоволений результатом, не пошкодував, що відмовився від полювання, яке б мені скоріше за все б не принесло жодного результату – довкола чути було вистріли – мисливців було вдосталь.

Зібрався, перейшов ріку і вирушив додому. Таки рушниця була в цей день зайва. Чи вудка? У конкретно цей день – рушниця. Наступного разу візьму тільки рушницю. Всі ями мого маршруту я встиг обловити за серпень-початок вересня, тараньки насушив на цілу зиму, дещо заморозив. А глиб жовтої холодної осені просто заставляє відмовитися від риболовлі на користь цікавих квестів полювання та розвідки звірячих тропинок.

  

 Схожі матеріали:

Переглядів: 518 | Додав: GolAM | Теги: дотик природи, осінь, полювання, риболовля, рибалка, мисливство, виживання, відпочинок, травяний чай, розведення вогню | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar