Головне меню
ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ 01.03.2020 ДЕРЕВ’ЯНА ЛОЖКА. ВИВАРЮВАННЯ ТРУТОВИКІВ У ЗОЛІ. ДЕРЕВНЕ ВУГІЛЛЯ

У перший день весни мав змогу вийти вже у весняний ліс побомжувати. Несучи із собою старий алюмінієвий баняк, люди, повертаючись із лісу з білоцвітами в руках, думали, що я якийсь безхатченко і йду готувати собі якісь їстівні корінці. Але якби вони бачили, що з рештою я варив, подумали б, що я якийсь шаман чи відьмак і варю якісь чарівні зілля чи отруту ;)

Основною метою вилазки цього дня було відварити зібрані минулого тижня трутовики для максимального аналізу їх властивостей на предмет цільового використання – в якості засобу розведення вогню, труту. Так як я прихильник фероцерієвого огнива – інструменту, з яким я швидше познайомився, аніж із поняттям «бушкрафт», для мене огниво – єдиний та універсальний інструмент для розведення вогню: воно не настільки вибагливе до труту, як кресало, ним можна розпалити суху траву, кору дерев, дерев’яну стружку – все, що горить, незалежно від місцевості: ліс, поле, ріка, гори. Кресало ж потребує спеціального труту, проте процес розведення вогню кресалом набагато, так би мовити, красивіший, екзотичніший, ефектніший (не ефективніший). Я раніше напалив собі запас паленки (обвугленої тканини) і для користування кресалом мені її достатньо ще на декілька років. Проте цього року вирішив взятися за трутовики як альтернативне до паленки джерело труту для кресала. Так як я не люблю читати літературу і отримувати готовий досвід інших людей, а привик усе сам пробувати і перевіряти, цього разу я почав із основ: вивчити властивості трутовиків для найоптимальнішого використання їх в якості труту.

З минулого походу у мене були три типи трутовиків: молоді трутовики, старі трутовики і агарікус (вид березового трутовика, має лікувальні властивості), - всі вони березові, в лісі є ще букові, але для їх  пошуку слід виділити цілий день, тому їх я буду шукати, коли почнеться сезон заготівлі барвінку, у далекому буковому лісі сусіднього села.

З вогнища набрав золи, залив водою і взявся за розведення вогню кресалом. Коли вогонь розгорався, з двох боків забив рогачки у землю, наклав паралельно дві жердини і розмістив баняк над вогнем. Коли розчин золи почав кипіти, накидав трутовиків: спершу молодих, потім агарікус, зверху накидав старих трутовиків. Щоб створити ефекти пресу, ще більш зверху накидав відходів від трутовиків – нижню частину трутовика (гіменофор), щоб зола не піднімала трутовики на поверхню і щоб всі вони нормально варилися. По зовнішньому вигляді і запаху це справді нагадувало варіння якогось відьмацького зілля, але поблизу нікого не було, тому готуватися до лекції «що і для чого» не було потреби.

Орієнтувався на процес варіння до двох годин, тому щоб якось зайняти себе, вирізав шматок липи і вирішив зробити більшу ложку, заодно вивчити властивості липи в якості матеріалу для вирізання (поки що) сувенірної посуди. Заварив каву і взявся за роботу. Основні контури стесав за допомогою топорика, все решта – ножем. В процесі аж до завершення все таки розчарувався у липі як матеріалі: правда, вона м’яка, різати її те саме, що й масло, проте для її обробки треба бути дуже акуратним і терпеливим – один різкий рух, сильніший натиск – і все, замість скибочки вирізається суцільна тріска і тоді слід змінювати контури і затесувати нерівномірність, а заодно і з другої сторони, щоб була відповідність.

Заглиблення клюкарзою робилося дуже приємно, справді, як масло ріжеш, легкий матеріал липи дозволяв одним вирізом знімати велику частину деревини, тому довершення ложки не зайняло багато часу і зовсім скоро вона була готовою. Доводити до тонкості виробу я не став, боявся, що зіпсую, тому залишив так як є.

Час-від-часу підливав у казанок свіжої води, яка досить швидко випаровувалася.

Часу залишалося ще багато, тож я вирішив спробувати випалити деревне вугілля і вивчити його властивості. Завчасно з дому прихопив свою металеву коробку (від чаю), в якій я минулих років випалював паленку. Нарізав сухих не товстих гілок сухої ліщини – вона тверда і не дуже піддається гниттю, порівнюючи із іншими сухими деревами. Бляшанку закрив кришкою з отвором і помістив у середину вогню, в жар. Зовсім скоро бляшанка задимілася і почався процес обвуглення деревини (без доступу кисню).

Поки вугілля готувалося, я взявся за трутовики: злив відвар, відмив трутовики і почав досліджувати кожен шматок окремо. В результаті  я прийшов до наступних висновків: зразу взявся на агарікус – у вірвареному стані він ніякий, нагадує слимака чи губку, я його стиснув в руці – з нього полилося повно води, не знаю, які горючі властивості в нього будуть після сушки, проте якщо його трохи пооббивати – він розлізається і розсипається, тому я шматок залишив цілим, щоб висох, але надії на цей вид трутовика не покладаю. Старий трутовик також ніякий: він не виварюється, яким був до варіння, таким і залишився – твердим, розсипчастим. Старі трутовики набувають деревоподібних властивостей, тому в якості труту я отримав шматок гнилої деревини, який розсипається в руці. Це також не варіант засобу для труту. А от матеріал із свіжого і молодого трутовика чудовий. Він міститься у верхній частині трутовика, покритий грибною корою (сірою, її слід зрізати або до варіння або після, хоча після виварювання легше відрізати) і простягається у тілі трутовика до початку гіменофору, якого в трутовику дуже багато і який займає значний об’єм гриба, тому з кожного трутовика можна отримати лише декілька невеликих шматків трутного матеріалу. Цей матеріал піддається оббивці, майже не розсипається і гнучкий для використання, він ідеально підходить в якості труту.

Після випалювання дерева, я вирішив перевірити його горючі властивості. На жаль, хоч все зроблено  по схемі добування паленки, дерево не годиться для труту по цій аналогії. Звісно ж, іскри огнива не за першим разом дозволяють з’явитися на вугіллі «плямам» тління, проте для кресала це не ефективно, адже по-перше вугілля дуже розсипчастий, нестійкий матеріал, по-друге воно не настільки легкозаймисте, щоб від декількох іскор можна було роздути тління. Від інтенсивних іскор фероцерієвого огнива з’являлися декілька плям жару і коли я їх роздмухував, деякі просто вигорали, затухали. Ті, що були ближче до внутрішньої середини обвугленої гілки з боку зрізу – вони розгоралися і дозволили охопити жаром всю площину зрізу (як на фото), проте надмухатися довелося довго. На відміну від деревного вугілля, паленка із тканини вловлює майже кожну іскру кресала, від якої сама по собі починає тліти, роздмухування жару необхідно лише для того, щоб швидше охопити всю площу труту і щоб виділити більше температури та інтенсивності жару, від якого загорається прикладений розпал – суха трава тощо. Зате, думаю, деревне вугілля, розжарене від середини, дозволить його переносити на деяку відстань, що не скажеш про тканинну паленку, яка дуже швидко вигорає. Також, думаю, запальні властивості залежать від типу деревини, деревина ліщини досить твердий матеріал; якщо спробувати обвуглити, наприклад, липу, її легкозаймистість скоріше за все буде більшою завдяки м’якій деревині…

 

 

Популярні публікації

25.10.2019, 13:29
БУШКРАФТ: ПОЛЮВАННЯ. ЖОВТЕНЬ 2019 РОКУ
14.02.2016, 14:30
Дотик природи. Записки від 19.09.2015
11.06.2019, 10:46
БУШКРАФТ. ЗБИРАЛЬНИЦТВО: ЛІКАРСЬКІ ТРАВИ ТА КВІТИ. КІНЕЦЬ ТРАВНЯ - ПОЧАТОК ЧЕРВНЯ 2019 РОКУ
13.01.2019, 21:35
Бушкрафт: похід вихідного дня: кора берези, пошук фетвуду, голки сосни і ялини, підгодівля лісових птахів
Поки що ніхто не залишив свій коментар.
Будьте першим, поділіться своєю думкою з іншими.
avatar