Головне меню
ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ 08.02.2020. БЕРЕСТ - КОРА БЕРЕЗИ

«Мама сшила мне штаны из берёзовой коры, чтобы попа не потела, не кусали комары»…

Якщо минулої суботи температура повітря сягала 11 градусів вище нуля (вдень), то сьогоднішня субота прямо протилежно -11 нижче нуля (вночі). Правда, вдень температура трохи піднімалася, але трималася на рівні 5-6 градусів морозу. Поривчастий морозяний вітер не дозволяв сонцю зігрівати своїм теплом. Сьогоднішній мій маршрут мав стати випробуванням моєї першої в житті раколовки, власне, одночасно і початком набуття базового досвіду в ловлі раків на річці, проте суттєві морози скували річкові ями кригою, тому ці плани довелося відкласти до теплішої погоди.

Натомість, щоб даремно не гаяти часу, я вирушив до лісу, цього разу з таким же відчуттям, як відвідування супермаркету. З торбиною в руці, я спершу вирішив набрати хворосту із сухих гілок ялини і модрини для розпалювання вогню. Опісля завернув до лісорубки, де минулого року вирізали інвазивні дерева, типу канадського дуба. Вмілі древоруби рубали дуби з такою точністю, щоб вони падали на берези, які хоч і не являються інвазивними, проте і не першого сорту деревини, а будучи поваленими дубами, автоматично давали лісорубам де-юре зелене світло повернутися наступного року, щоб ще більше вирубати деревини, цього разу, «повалені стихіями» берези.

Будучи доступними, я вирішив скористатися можливістю і нарізати трохи березової кори – берести для різних потреб. Взимку кора берези досить легко відділяється від стовбура, проте ці берези уже сухі, тому, на відміну від живої берези, кора не так рівномірно відділяється, вона твердіша і ламкіша, хоча декілька шарів більш-менш практичних розмірів вдалося набрати.

Повертаючись до місця розташування мого укриття, по дорозі зустрів старі сухі ялини, вирішив трохи попрацювати штопориком довкола коренів з надією вийти на сліди осмолу, проте його не було, в нас його немає, як і чаги на березах. Навіть якщо частини деревини виглядають ледь не янтарного кольору, проте запах у них нейтральний, горіти не хоче, навіть будучи підсушеним вогнем, горить як звичайне дерево, з білим полум’ям, без натяку на смолистість.

Прийшовши до свого шалашу, на снігу помітив сліди лиса – мабуть зачув запах жиру від мого обіду минулого разу чи може вирішив віджати у мене шалаш і приглядається. Все було засіяне снігом, окрім внутрішньої частини укриття – там навіть серед сухого листя виднілися жовто-зелені паростки рослин, які одночасно із підсніжниками ще минулих вихідних виднілися серед чорної зимової землі.

Розвантажив рюкзак, наготував трохи дров і взявся в першу чергу за вогонь. Місце вогнища довелося шукати під снігом і зразу розчищати. Вогонь розпалив за допомогою однієї із зібраної сьогодні смужки берести огнивом, в якості розпалки використав зібраний хвойний хворост, зверху наклав вологих із льодяними скоринками дров – сухіших не знайшов, адже перед приходом снігу і морозів, декілька днів без перерви лило дощами. Якби знав минулого разу, що так буде, заготовив би про запас сухі дрова і приховав би під укриттям. А так сьогодні довелося довго поморочитися, поки вогонь не розкочегарився.

Поки вогонь розгорався, я розклав зібрані пласти березової кори і відібрав декілька із більшою площею, адже мав за мету зробити стельки для свого сина (про березові стельки багато читав колись, як про корисні засоби, якими колись користувалися наші предки, проте все руки не доходили зробити). Відповідно, із собою з дому прихопив магазинну стельку для розмітки розміру. Приклав стельку до березової кори, обвугленим кінцем гілки обмалював контур і вирізав для однієї ноги. Повторив те саме з іншим шматком кори, тільки перевернув стельку навпаки для другої ноги. Моє здивування викликав факт, що береста являє собою кору, яка складається з двох шарів – внутрішній і зовнішній. Тому, коли я зробив з берести дві стельки і залишив не дуже близько біля вогню, одна стелька «подвоїлася», розшарувалася, таким чином з однієї стельки я отримав дві. Згодом вдома, коли я заклав стельки між сторінки книги, щоб підсушилися і набрали рівної форми (вони скручуються в процесі висихання, поки вологі), друга стелька також розшарувалася, тому я отримав цілі дві пари дитячих березових стельок.

Залишки берести я поділив - частину приховав в укритті для майбутніх приходів і розведення вогню, іншу частину наповнив у торбину з трутом, яку я завжди ношу із собою.

Також вже раз взявся за бересту, вирішив спробувати зробити ковшик – конусоподібне зведення кори берези із фіксацією у розгалуженні палиці-держака. Імпровізований черпак. Власне черпак у мене не вийшов, на жаль, не залишилось достатньої кори, яка б площею дозволяла сформувати більший конус, тому я з того, що мав, зробив ложку чи міні-ковш, все вийшло чудово: кора берези дозволила її скрутити у конус, свіжозрізана гілка ліщини у розгалуженні дуже міцно затискала ковш, вийшло надійно, міцно і симпатично. Вирішив випробувати, як утримує воду. Вода у ковшику одразу ж округлилася по колу конуса – кора берези показала свою гідрофобну властивість, тому воду можна черпати і утримувати в ложці-ковшику.

Думаю, такий ковшик варто робити із свіжої кори берези, а не з сухої, як у моєму випадку. Справа в тому, що суха кора не дуже еластична і коли я формував конус, вона трісла і розшарувалася на два шари. Я використав внутрішній шар – він міцніший, гладкий і гнучкіший. Проте занадто тонкий, тому коли я тестував його на гарячому супі – краї ковшика деформувалися під дією високої температури, краї ковшика були рівними, стали хвилястими, але вермішель їсти можна було без проблем.

Нарешті зробив те, що варто було зробити давним-давно: тримач для підстаканника моєї фляги – розгалужена гілка, яка дозволяє «підібрати» і утримувати дві ручки підстаканника для того, щоб виймати з вогню і перехиляти, щоб вилити напій у куксу. До цього часу я тупо брав дві гілки і встромляв в отвори рукояток – таким чином можна було її виймати і перехиляти, але тепер я цей тримач носитиму із собою. Хоча, думаю, до весни слід буде таки змінити флягу, а цю відправити на свою музейну полицю – надто вона раритетна як для мене, це моя перша фляга і зі мною постійно уже років 10. На жаль, 0.5 л. є недостатнім об’ємом, особливо влітку, тому змушений буду з нею попрощатися.

Щодо «ніби осмолу», я розклав відрубані частини кореня сухої ялини довкола вогню, щоб підсушити. Нарізав декілька стружок – ні запаху хвойного, ні горіння. З того-всього вкинув до вогню – воно навіть горіти толком не хотіло, жар ніби був, а вогню майже не було – гнилий трухляк, якщо і містив хвойні смоли, то у дуже незначній концентрації.

В цей день досить суттєво відчув комфорт від укриття – вітер у «мінусову» погоду дозволяв морозу проникати під закутки одягу, проте укриття захищало від холоду, а вогонь і гаряча кава зігрівали.

 

 

Популярні публікації

24.09.2018, 13:18
Сезон риболовлі 2018
01.01.2020, 10:47
ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ. ОСТАННІЙ ДЕНЬ СТАРОГО РОКУ. ЗИМОВИЙ ЛІС. ГЛІНТВЕЙН. ГУЦУЛЬСЬКА ЛАМПА. ПЕЧЕНА КАРТОПЛЯ
25.04.2016, 19:08
БУШКРАФТ. ВЕСНА. ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ В ЛІС ТА ПОЧАТОК РИБАЛЬСЬКОГО СЕЗОНУ
03.03.2020, 14:56
ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ 01.03.2020 ДЕРЕВ’ЯНА ЛОЖКА. ВИВАРЮВАННЯ ТРУТОВИКІВ У ЗОЛІ. ДЕРЕВНЕ ВУГІЛЛЯ
Поки що ніхто не залишив свій коментар.
Будьте першим, поділіться своєю думкою з іншими.
avatar