Головне меню
ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ 19-20.04.2020 РОКУ. ВІДКРИТТЯ СЕЗОНУ РИБОЛОВЛІ, ЛІСОВА КУХНЯ

Квітень цього року видався досить погоднім місяцем, що спричинило серйозну посуху, проте вже без градів і повеней, як минулого року. Не зважаючи на кліматичний комфорт, весна цього року почалася з повільного катаклізму, що в першу чергу завдало удару по угіддях – фактично все мисливське поголів’я дичини весняного виводку було знищено масовим підпалом дикої низини – єдиного місця, до якого не добралися аграрії і не перетворили на зоране бездушне поле. Це є єдиним місцем гніздування і виводків для куропаток, зайців, косуль, а так як поле прилягає до значної частини річок – знищення вогнем прибережних кущів та очеретів. Якщо качки вже почали паруватися, то гніздуватися у наших угіддях не будуть точно.

Посуха завдала великої шкоди садівництву – доводилося штучно підливати абсолютно всі кущові форми рослинництва, щоб хоча б дозволити показатися листям із бруньок в очікуванні дощу, якого не було цілий квітень і тільки вкінці квітня нас в черговий раз оминув грозовий циклон, змочивши надлишковим принципом 2-3 см ґрунту вглиб.

Була спроба відкрити рибальський сезон спінінгом. На ріці дуже багато людей, я не зміг здійснити свою традиційну пробіжку по річкових ямах на відстань до 2 км, адже кожна «яма» була вже зайнята рибаками, відпочиваючими, сітковими браконьєрами чи просто металошукачами, які борознили береги ріки, надіючись знайти загублену відпочивальниками золоту річ чи інший цінний скарб, поки береги ріки не поросли борщівником і високими травами. Знайшов я одну вільну яму, до якої не так вже легко добратися через зарослі глодом і тереном береги, проте декілька ходів я знаю. Вода холодна, береги ще не заросли травами, місце красиве, мальовниче. Покидав здовж і в поперек десятки разів блешнею – жодного удару, зовсім. Відклав спінінг, закурив, пройшовся повз берегову лінію – жодного малька, взагалі нічого живого не спостерігається, а вода-то достатньо прозора, проте, мабуть, все ще дуже холодна і все живе перебуває на глибших ямах, очікуючи потепління. Адже не зважаючи на постійно сонячну щоденну погоду, коли вдень можна вільно вдягатися у майку і шорти, майже щоночі температура падає до нуля плюс-мінус, а вода, охолоджена за ніч, не так швидко прогрівається за день, як повітря.

Після безуспішних спроб хоч щось виманити, я вирішив просто правильно провести відкриття сезону: розпалив вогонь, приготував обід, заварив чай з того, що було під ногами – квіти кульбаби і молоді пагони верби, більше нічого не зміг добути, чай вийшов гіркуватий, але в контрасті із «успішною» риболовлею – не таким вже поганим. У травні спробую ще порибалити спінінгом, поки не доведеться перейти на поплавчанку.

Перед довгою самоізоляцією та жахливою боротьбою з невідомим досі мені вірусом, який скрутив мене як черв’яка, пронизаного гачком, я мав ще один вихід на природу – цього разу до лісу в останній вихідний день перед початком виходу на роботу. Цікаво, що ситуація із лісом зовсім не відрізняється від річкових пляжів – у всі доступні заїзди в ліс намагаються проникнути численні автомобілі, щоб сховатися від пекучого сонця і приховати сліди перебування масових пікніків від ока поліції, яка в нашу місцевість приїжджає тільки на вибори чи до церкви, щоб порахувати кількість вірних на території. Так ось, я навіть не міг потрапити до свого укриття, а це ж мав бути чудовий відпочинок, тож прийшлося коригувати маршрут, щоб не попадатися на очі відпочиваючих односельчан і щоб оминути довгі лекції на тему бушкрафту чи дегустації польських і чеських пивасиків, як це зазвичай буває, коли зустрічаєш заробітчан на шашликах.

Правда, завернув хвилин на 15 на поле, щоб зібрати жменю квасу для майбутнього обіду. Протримався я там не довго, хвилин 7-8, більше не витримав – армія кліщів одразу ж почала брати мене штурмом, за цей час струсив з себе близько 16 кліщів, помітив, що навіть на одному паростку сухої трави можуть поміщатися до 5-6 кліщів. Робиш крок – вони чіпляються, зупиняєшся – все одно чіпляються і так швиденько повзуть вверх по штанах. Колись я їх любив запальничкою жарити – вони кумедно хлопають, але тепер ледь встигав їх струсити. Що цікаво, все це тривало тільки на території поля – зайшовши в ліс, я одразу ж почав себе обстежувати, щоб не пропустити кровосісю. Що цікаво, опісля я 3 години провів у лісі – я ходив, сидів, стояв – і жодного кліща, їх у лісі зараз зовсім нема.

Шумні голоси веселих компаній уже давно залишились позаду, проте я продовжив пробиватися вглиб дивовижного весняного лісу, будучи зачарованим казковими краєвидами місцевого ландшафту. Це не літо, коли крони дерев масивом темно-зеленого листя закривають сонячне світло, утворюючи в лісі атмосферу квартири (неяскраві барви і помірна освітленість дня). Це весняний ліс, коли яскраво-зелені листя тільки розкриваються, пропускають через себе масив сонячного проміння, наповнюючи лісовий простір приємним салатовим відтінком, все дуже яскраве, надзвичайно освітлене і освіжаюче (без літньої спеки і лісової сауни з комарами).

Я міг би далі продовжувати йти, якби не довелося переходити один із численних ярів, вздовж якого протікав джерельний потічок кришталево-чистої холодної води. Десь там внизу, 2 км нижче він перетворюється у немалий потік, де мешкають раки і дрібна риба і згодом впадає притокою у річку. Око  одразу ж прикинуло непогану місцину з поваленим деревом і великими каменями – тут можна і посидіти, і розмістити спорядження, і вогонь розпалити без загрози пожежі (в лісі безліч сухого листя і верхній шар ґрунту має властивості торф’яника – може дуже довго непомітно тліти). Ізюминкою місця привалу стала невелика плантація черемші за метр від потічка, не сподівався її тут знайти і вона стала смачним доповненням до салату в складі дикого квасу.

На великому пологому камені розмістив свою трісочницю, вогонь розпалився моментально, висушені місячною засухою ялинові тріски спалахнули немов бензин. Розкочегаривши трісочницю, розмістив казанки для приготування вермішельно-гречаного супу і кави, згодом розмістив гріночний великодній шашличок. Перед заходом сонця у мене залишилась година для того, щоб все це з’їсти, відпочити, посидіти з чашкою кави в руках, послухати дзвінкий звук струмка, віддалені гарчання диких лісових собак, які почали небезпечно наближатися на запах смаженого м’ясця, вечірній спів весняних птахів…

По дорозі додому, коли вже сутеніло, я ще примудрився легенько заблукати, проте все таки знайшов знайому доріжку і до повної темноти вийшов із лісу. Справа в тому, що наш ліс є дуже «блудний», попри те, що ти ходиш по лісі роками і знаєш кожне дерево, так буває, коли тебе переклинює і ніби попадаєш в якийсь портал, втрачаючи відчуття часу та орієнтації. Ось ти тут, а за декілька секунд вже за кілометр-два і дивуєшся, як ти там опинився. Довкола лісу декілька сіл, тому не дивно, коли в те чи інше село під вечір приходить людина з іншого села, яка десятиліттями ходить по гриби, а тут помилився селом і солідним кілометражем часо-просторової дезорієнтації. Не п’яний, не обкурений, але з витріщеними очами з питанням «як так могло статися?». Але це уже буденність, не випадково цей ліс завжди був стратегічним прихистком у часи війн та репресій.

 

   

Популярні публікації

06.01.2020, 13:45
ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ. КРЕСАЛО. ЛІСОВИЙ ЧАЙ
08.04.2018, 19:48
Бушкрафт. Збиральництво. Похід вихідного дня 31.03, 04.04, 07.04.2018
03.02.2020, 11:40
ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ. 02.02.2020. ЗВЕДЕННЯ ТИМЧАСОВОГО УКРИТТЯ. ЧАСТИНА 2
21.11.2018, 11:23
Підсумок цьогорічного врожаю
Поки що ніхто не залишив свій коментар.
Будьте першим, поділіться своєю думкою з іншими.
avatar