Головне меню
ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ. КІНЕЦЬ ЛИСТОПАДА - ПОЧАТОК ГРУДНЯ 2020 РОКУ. ПОЛЮВАННЯ. НАБОЛІЛЕ

Дана публікація являє собою висновок із моїх міркувань, які постійно формуються після кожного мого виходу на природу.

Не так далеко залишилось до завершення року і в голові уже починається заключний аналіз на основі всіх подій та вражень поточного року, який наближається до завершення. Цей рік був дуже яскравим в певних сферах відпочинку на природі, проте, як це буває кожного року, є свої позитивні моменти і негативні. В черговий раз повторюсь, що мій рік складається із сезонів, кожен з яких присвячується певній сфері мого перебування на природі. Зима і весна – це лісове життя, літо – це риболовля і збір грибів та цілющих трав, осінь – це завершення сезону риболовлі і полювання, яке триває до січня чи грудня – в залежності від термінів у відстрілочній картці. У моменти міжсезоння я також деколи здійснюю виходи із металошукачем, проте моя місцевість бідна на історичні знахідки, тому пріоритет металопошуку є найменшим поки що. Таке чергування багатогранних способів провести час на природі подалі від суспільного шуму і метушні якраз і є причиною реалізації моєї втечі від міста до села, яке вже майже стало хутором, куди я потрапив за волею долі із величезним багажем амбіцій і романтичних планів, які з кожним роком все більше руйнуються через численні розчарування і невдачі.

Причиною цього, без жодних антиукраїнських настроїв, - є діяльність українців як населення даної держави, яке несе за собою хаос, деградацію, самознищення і безпорядок. Попри те, що цей народ століттями знищували окупанти різних кольорів прапорів, він, цей народ, навчився сам себе знищувати в часи свободи і деокупації. Можливо, це генетичний чинник тисячолітнього рабства, можливо є інші психіатричні передумови формування інстинкту самознищення – я не експерт, проте наслідки життя українського народу в часи і в середовищі вільної держави прогресивно дають про себе знати щороку. Це як злоякісна пухлина, яка з часом все більше розростається, метастазами проникаючи в усі сфери суспільства і екосистеми свого існування, знищуючи все на своєму шляху. І тільки неадекватна толерантність та псевдопатріотизм заставляє українців замовчувати масштаб проблеми, не реагувати і шукати безпідставні виправдовування своїм діям чи реальній критичній ситуації.

Звісно ж, це, де я опинився – це не вся територія України, але все ж, гортаючи негативні сигнали у сочмережах, можна стверджувати, що ситуація погіршується і захоплює все нові території держави.

Я говорю про банальні і набридлі теми, які є актуальними, але про які українці не люблять говорити чи чути. Екосистема – це організм, в якому живе людство. Людство може і не паразити, - все залежить від їхнього інтелекту, але на жаль, історія світу показала, що протягом тисячоліть людство жило як частина природи, як гармонійний елемент природи, але тепер воно перетворилося у небезпечного паразита, який знищує своє середовище існування.

Щороку, прихід зими без снігу показує, наскільки людство деградує і знищує природу.

Моя річка – це водна артерія, яка впадає у ріку Дністер і має довжину близько 50 км. Кожне село, кожна хата в селі – це люди, які щодня, щогодини зливають у каналізаційні стоки використану побутову хімію, пральні порошки, миючі засоби, які в свою чергу щохвилини живлять цю невелику ріку, отруюючи її хімічно небезпечними отруйними сполуками.

Аграрні компанії – вони захопили всі вільні ділянки землі, щороку виснажуючи ґрунти безперервними посівами, для збереження високої врожайності використовують гербіциди, міндобрива, фунгіциди тощо, щоб вбити все живе, окрім посівів. Посіви знаходяться за метр-два від ріки, дощами вся отрута з полів вимивається і потрапляє у річку, забруднюючи її. Інші хімічні заводи та підприємства безперешкодно зливають у ріку надлишок відпрацьованих отруйних викидів під виглядом «аварій», платячи штраф у сотні разів менший за фактичні розміри завданих збитків, - адже це вигідно.

Щорічні повені вимивають із потоків і ярів довкола сіл тонни сміття, яке місцеві жителі щороку, щотижня вивозять з дому за межі населених пунктів. Все це потрапляє у ріку, яка, через підняття води, залишає частину сміття на полях, на чагарниках, деревах і траві. Я гуляю угіддями в будь-яку пору року, - а весь зелений масив прирічкової екосистеми ніби прикрашений новорічними прикрасами – пакети, бутилки, які застрягли між гілками, тюбики, пляшки, одяг, побутові речі тощо – все висить на гілках чи лежить на землі. Намагаєшся тихо прокрадатися під час полювання – а кожні 2-3 метри наступаєш на пластикову бутилку, яка видає шум – ніби ходиш по смітнику, але ж уся природа довкола стала смітником!

Будь-який яр, потічок, будь-яке просідання ґрунту чи вимивання – усе вмить за рік заповнюється сміттям – гарно упаковані пакети з сміттям, розірвані пакети і розсипане сміття довкола, причеп вивезеного і скинутого сміття від ремонтів, будівництва, безліч памперсів, пластику, дивани, матраци, скло, відра, шафи, одноразовий посуд після притаманного українцям пишного застілля, яке відбувається щотижня, українці люблять святкувати будь-що…

Ще літом все заховане зеленим листям і травами – зима оголяє всю суть цього народу – бидло і засранність, як у циган. А цей неадекватний порив у Європу мене просто вбиває – хто вас туди пустить? Європа вже має таке саме бидло кровноспоріднене – чорножопих біженців з Азії і Африки, які перетворили толерантні країни Європи у гетто і циганські табори.

Пам’ятаю, живучи у місті, брав участь у суботниках, коли молоді люди добровільно приїжджали на береги річок і озер, щоб поприбирати за міськими засранцями, які відпочивають «по-українськи», залишаючи після себе купи локально розкиданого сміття. Але тут масштаб в десятки глобальніший! Тут кожен закуток річки наповнений сміттям, води не видно, можна ловити рибу або на течії або пробивати поплавок між пластиковими пляшками на місцях тихої заплавної води і лише підняття води час-від-часу змиває це сміття, яке згодом знову накопичується.

Риба вимирає, кількість риби зменшується катастрофічно і рибаки не вина цьому. Отрута із домогосподарств та підприємств, аграрних полів знищує рибу і все живе у воді, перетворюючи ріку на мертвий стік відходів. І, що цікаво, в ріці ще можна зустріти рибу, яка занесена до ЧКУ (марена, бистрянка, рибець та ін.), але екологам це байдуже – судячи з публікацій місцевих ЗМІ, екологи зайняті побором хабарів за дозволи на незаконні вирубки лісів, вивезення гравію з річок і фальсифікацію лабораторних аналізів води та повітря.

Те, що не знищене отруйними стоками та сміттям – вибивається браконьєрами. Це можуть бути електровудочники, але здебільшого це цілі бригади місцевих селян, які щодня, щовечора від кінця зими до початку зими виходять на ріки із ліхтариками і остами, вибиваючи масово на мілководді рибу розміром від 5 см. Сітку ставити – це взагалі благородно по відношенні до розмірів спустошення водної фауни остовими каральними бригадами.

Тепер про фауну – щороку я спостерігаю прогресивне зменшення кількості популяції тварин. І знову виною є дві категорії причин: хімізація агрохолдингів і браконьєри. Можна щороку спостерігати значну кількість мертвих куріпенят, зайчат тощо довкола полів після хімізації. Та й самі дорослі тварини страждають, не кажучи про їхнє здоров’я і репродуктивність. Так, ці агрофірми вчиняють по закону, навчилися попереджати населення про терміни кроплень із застереженням не підходити за 100-150м до полів і не підпускати худобу, але ж звірі це не читають. На цих полях ви ніколи не зустрінете бур’яна чи іншу рослину, після збору врожаю тут залишається пустеля, поки не зорають і не посіють новий посів. Поля навіть полишили миші, адже не можливо у такому хімічно-концентрованому ґрунті існувати – колись було повно нір, лисиці любили тут мишкувати – тепер тут ні мишей, ні лисиць, всі вони перебралися в дрібні ділянки за межами полів, на людські городи, концентруючись на клаптику дикої землі. Як наслідок, лисиці повністю знищують поголів’я зайців і куропаток, витісняють їх, роблячись панівною чи не єдиною формою фауни в екосистемі. Знову ж таки, через браконьєрів, які полюють від весни до весни і через постійні роботи на полях і безперервні вирубки лісів, лиси навчилися повністю вести нічний спосіб життя. Вдень зустріти лиса можна тільки взимку – це вранці і ввечорі, має бути сніг не менше тижня (важче мишкувати, голод заставляє полювати за світлої пори), - фактично дуже важко контролювати кількість лиса в угіддях. Я особисто у 2020 році, беручи до уваги, що майже кожні вихідні дні проводжу у лісі, на рибалці, на полюванні, лиса ще не бачив в очі. А судячи по свіжих жилих норах, можна порахувати, що на гектар землі припадає 2-3 лисячі нори, а скільки лисиць в одній норі? Гектар – це не велика територія. Браконьєри не стріляють лисиць – жаліють патронів, вночі у засідці краще себе не видавати зайвим шумом. Б’ють косуль і зайців, кабана нема – його знищили через чуму, адже поблизу є велика свиноферма, щоб захистити свиней -  знищили всіх кабанів поблизу. Браконьєри стріляють дичину задля м’яса, багато з них ніколи не купують м'ясо і не вирощують худобу – живуть виключно з дичини. Це бідняки, які понабудовувати фортеці, їздять на іномарках і які хваляться дорогими карабінами та безкарністю, бо всьо «порєшали». В Україні браконьєри – це негласні слуги поліції, схема проста: частину риби/дичини передаєш щомісяця поліцаю, частину лишаєш собі. Така схема, хоча вся ця держава – це і є сукупність схем у будь-якій сфері, це корумпована машина, яка не може існувати без корупції.  

Найгірше – це постійне знищення вагітних тварин. Вагітні кози, зайці, колись були кабани. Тварини не встигають розмножуватися, їхня кількість постійно падає. І якщо рибу в ріці ще може принести повінь, то тварин ніхто не принесе – моя місцевість складна для міграції – угіддя з лісом з усіх боків оточене містом і селами.

За сім років моєї мисливської практики мене жодного разу не просили показати документи на право полювання – я жодного разу не зустрічав когось, хто б здійснював нагляд за дотриманням законодавства про захист природи. В угіддях твориться геноцид, кожен робить, що хоче. Тепер зустріти зайця – рідкість, бачив двох зайців за весь 2020 рік, куропаток ще бачив одну зграю влітку і все, тепер за всю осінь деколи зустріну одну-дві куропатки – це вся «зграя», хоча під час полювання обходжу всі доступні поля, городи, річкові береги – колись тут було море куропаток.

Що залишається робити? Є декілька варіантів вирішення даної проблеми, але реальні варіанти, а не соплі коментаторів в соцмережах, типу, треба починати з себе, а в Росії ще гірше, треба звертатися в поліцію, залучати громадськість, махати пальчиком, звертатися до екоінспекцій, до президента, інопланетян… Цих коментаторів я б виніс у перший розстрільний список. Все туфта, нічого не працює в цій державі, в режимі демократії. Одні одних відмазують, все кришується, покривається, все купляється і рішається.

Тут або виселити більшу половину народу на Марс і заселити нормальними людьми з нормальної цивілізації, щоб було так, як у нормальних європейських країнах, де природа є одним із найвищих пріоритетів. Населення, яке б залишилось жити із цивілізованими людьми, почало б ставати також цивілізованим і нормальним, якщо ні, тоді і решту на Марс.

Або маємо повернутися до тоталітарної диктатури із строгими правилами і відповідною системою покарань. При тоталітаризмі українці були ідеальними людьми, не гадили, не знищували все навколо, правопорушення наказувалось строго – з цього зникало почуття безкарності і вседозволеності. От реально, ходиш із металошукачем і викопуєш різні артефакти. І по глибині сміття в ґрунті можна точно сказати, що масово гадити українці почали вже два десятки років. А глибше – тільки сліди 2 світової війни. Можливо, в СРСР не було такої кількості сміття, пластика і синтетики, але знайомий старий лісник казав, що якби в лісі колись було те, що є зараз, – його б розстріляли.

Можна багато говорити, але якщо в людини у крові тече сміття, духовне чи моральне чи яке хочете, то людина буде жити серед сміття, примножувати його, залишати багаті надбання сміття майбутнім поколінням і буде передавати цей талант гадити навколо себе своїм дітям і внукам. І буде Україна вічно смітником і помийною ямою, а українці в ній – тими опаришами, які постійно звиваються у вигрібній ямі, постійно вилізають і потопають у бруді.

Не знаю, чи в цьому слава України чи в чомусь іншому, але якщо кожні вихідні ходиш на природу, щоб побути наодинці із диким світом, насолодитися тишиною, красою і різноманіттям природи, а реально перебуваєш серед смітника – хочеться взяти і всьо нафіг перестріляти. Не тікати з України, бо це моя земля, рідна, хочеться знищити окупантів, які плюндрують і знищують таку мальовничу красу і рідну землю.

У містах простіше, там раз на 5 років політичні партії збирають дітей, щоб задля піару поприбирати околиці міст чи великих сіл, а тут ні піару, ні політики, ні свідомості, ні адекватності.

Найгірше, що всі дикі ділянки масово щороку заростають борщівником, перетворюючи ці території на не тільки засмічені, але й небезпечні для здоров’я і життя.

п.с. За 30 років незалежності цього року вперше місцева влада запропонувала здійснювати приїзд сміттєзбиральної машини раз у місяць в село, щоб люди сміття пакували у пакети і залишали біля воріт, працівники спецтранспорту забирали б ці пакети із сміттям. Як наслідок – люди відмовилися від вивозу сміття - 10 грн/чол, «задороге задоволення» платити 10 грн в місяць, простіше безплатно вивезти сміття під найближчий кущ чи дерево в полі чи лісі. Це просто діагноз, і то такий конкретний, психіатричний.


 

В таких умовах приходиться кожні вихідні здійснювати свої походи на природу. Так як зараз сезон полювання, приходиться робити вигляд, що я мисливець і я полюю. На що? Я господар на своїй землі і я бачу цю екологічну катастрофу, яка відбувається в моїх угіддях. Що я можу зробити? Ракети на Марс я не маю. Приходиться відпускати зайця з прицілу, «милувати» куропатку, тим більше, якщо в «зграї» куропаток тільки одна куропатка. Але в той же час я прекрасно проводжу час, маючи в угіддях надлишок шкідників, фактично, майже весь сезон полювання у мене складається з санітарних відстрілів шкідників. Звісно ж, зоофіли будуть в шоці з того, що мені приходиться робити, але хтось повинен виконувати грязну роботу, щоб дичина хай і не примножувалась, так хоча б повільніше зменшувалася в кількості. Хімічна зброя + браконьєри + хижаки = дичина просто приречена на масове знищення, тому вважаю за потрібне робити те, що можливе. А колись, якщо нас захоплять інопланетяни і зроблять з нас людей, відпадуть перші два негативні чинники і природа відновиться. Хоча я більш, ніж впевнений на підставі історичного аналізу, що сама природа скоро втрутиться в даний дисбаланс, як це бувало колись і сама себе вилікує від паразитів шляхом ампутації гангренних ділянок. Ось COVID є цьому підтвердження (зменшилась руйнація і забруднення природи через часткову зупинку роботи промисловості), а може бути щось набагато серйозніше і масовіше. А поки що слід робити те, що в моїх силах. Як би там не було, це також частина мисливства, адже мисливець покликаний дбати і захищати угіддя та дичину, не тільки підгодовуючи її взимку.

 

   

Список спорядження, яке я часто використовую у своїх походах:

 

Популярні публікації

01.01.2020, 10:47
ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ. ОСТАННІЙ ДЕНЬ СТАРОГО РОКУ. ЗИМОВИЙ ЛІС. ГЛІНТВЕЙН. ГУЦУЛЬСЬКА ЛАМПА. ПЕЧЕНА КАРТОПЛЯ
05.08.2020, 01:18
ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ. ІІ ПОЛОВИНА ЛИПНЯ 2020 РОКУ. РИБОЛОВЛЯ НА МАЛІЙ РІЧЦІ
15.07.2017, 18:42
Коротко про екологію у Калуші та районі
17.02.2020, 16:28
ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ: МЕТАЛОПОШУК І ВУДКРАФТ. ЗНАЙОМСТВО З КЛЮКАРЗОЮ
3 комментария Додати коментар
avatar
1 west • 14:31, 14.12.2020 [Матеріал]
так все не буде :-)
села опустіють, смітити не буде кому особливо
людство відмовиться від дорогих "природніх" харчових продуктів на користь "синтетики"
народжуваність впаде до вкрай низького рівня, за кілька сотень років природа відновиться, хай і не зовсім так, як ми собі це зараз уявляємо
я також багато часу проводжу на природі і також бачу все це сміття - і "звичайне", і "людське", для себе намагаюся не піддаватись "іспанському стиду". В кінцевому розумінні ми не вічні, і кожному доведеться відповідати за свої вчинки.
дякую за цікаві репортажі, успіхів
Олег
avatar
0
2 GolAM • 17:08, 23.12.2020 [Матеріал]
Дякую Вам за змістовний відгук! Проблема не в тому, що за кілька сотень років буде, а в тому, де і в яких умовах будуть жити наші діти і що ми їм залишимо після себе, яке майбутнє і що наші діти відповідатимуть за наші вчинки. Зараз психологія людей проста - нагадити довкола себе, а дітей відправити за кордон в кращі світи. Але ж не всі діти будуть жити у нормальних країнах, дехто продовжуватимуть жити тут і болить за дітей, за сережовище і екосистему їхнього життя. В селах 95% дітей більше не повертаються жити в село, одні залишаються у "Кійовах", "Львовах" і в інших великих, перспективних містах, де ще після навчання пробують зафіксуватися і знайти роботу/житло, інші таки виїжджають в інші країни на заробітки і всіма силами намагаються там залишитися жити. В моєму селі народжується 1 дитина раз на 2-3 роки, помирають старші люди кожного місяця. Село вимирає, так, але дехто, як я, які не уявляють життя серед бетону і асфальту, хочуть жити в селі у найкращому розумінні - природа, чисте повітря, краса... Натомість живемо серед сміття, агрохімії і на пустинних, знищених аграріями, "марсіанських ландшафтах".
avatar
3 west • 17:03, 28.12.2020 [Матеріал]
Ви і написали , "де будуть жити наші діти" - в агломераціях. І , знову ж таки, Ви написали, що відбудеться це не за "кілька сотень років", а відбувається вже і зараз.
В моєму розумінні, іншого порятунку для природи, ніж "ущільнення" варварів немає. Ніхто в селі не зробить правильну каналізацію чи утилізацію відходів, бо це економічно невигідно. Якби я мав вплив на перебіг подій на планеті, я б швидко ущільнив ці 90% варварів на 1 % площі планети, але переживати не варто, вони самі це зроблять в межах 2-3 поколінь.
А людей, "співзвучних" з природою- таких як Ви, які входять в 10% - можна і треба задіювати в "сталому використанні" природніх ресурсів. 
І про зменшення населення- це також об'єктивна реальність, яка безумовно стане нормою в майбутньому до досягнення певного балансу між природою і варварами.
avatar