Головна » 2016 » Лютий » 14 » Риболовля у Карпатах
13:10
Риболовля у Карпатах
Карпати

Трішки вікіпедії: Карпати — гірська система на сході Центральної Європи, на території України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччині, Румунії, Сербії та Австрії. Простягається на 1500 км., утворюючи опуклу дугу, що замикає Середньодунайську рівнину. Найбільша ширина — 430 км. Карпати — один з головних вододілів Європи між Балтійським і Чорним морем. Орографічно виділяють Західні Карпати, Східні Карпати (частина яких — так звані Українські Карпати), Бескиди, Південні Карпати, Західні Румунські гори і Трансильванське плато. Переважаючі висоти Карпат 800—1200 м, найбільша висота — 2 655 м (гора Ґерлаховскі штіт в Татрах), в Україні — гора Говерла (2061 м). Моя дислокація у літній час: Косівщина.

Отож, на перехресті Верховинського і Косовського районів знаходиться с. Білоберізка, із р. Черемошем у якості кордону із Чернівецькою областю. Не буду вдаватися в деталі опису, перейду до теми нотатку – риболовля на р. Черемош. Це чудова річка, досить велика (у часи повеней взагалі така собі Амазонка), із середньою глибиною 4-5 метрів (хоча такі «ями» зустрічаються не часто, приблизно кожен другий кілометр, і такі заплави мають у середньому протяжність 100-150 м. – це я описую тільки вище вказану гірську територію, - нижче по течії вода стає спокійнішою, глибини зменшуються, зате площа русла «заплав» розширюється). Температура вода зазвичай дуже низька, ось тільки останнім часом із потеплінням клімату, у липні – серпні можна собі дозволити поплавати без ризику підхопити застуду. Чому холодна вода? – Високі гірські масиви, звідки беруть початки притоки річки, зберігають сніг на своїх вершинах до червня-липня, подекуди і у серпні зустрічаються клапті снігу із північних сторін гори. Швидка течія не дозволяє воді застоюватися для природного підігріву під променями жаркого літнього сонця. Тому вода у річці завжди чиста (за винятком дощових періодів) і холодна, можна сказати джерельна, от тільки останнім часом недобросовісне ставлення місцевих мешканців до екології в загальному, і до річки зокрема призвело до утворення так званих «відстійників» - річкових сміттєзвалищ, які довго затримуються на ділянці річки, чим отруюють воду і повітря навколо. Утворюються вони таким чином: піднімається рівень води у річці (у періоди великих грозових дощів), течія підмиває берег і дерева, які ледь тримаються коріннями за позбавлені значних ґрунтових масивів скелясті виступи цих берегів, падають у воду, коріннями все ще тримаючись за скелі і каміння; не тонучи, залишаючись у воді, переважно у перпендикулярному до протилежного берега напрямі, вони роблять своєрідний бар’єр чи дамбу, яка затримує усе, що пропливає у напрямку дерев. Таким чином утворюються величезні гори сміття, створюючи такий собі причал, по якому можна із ризиком для життя ходити, ловити рибу (адже як сам особисто помітив, риба, особливо велика, полюбляє такі «дашки» над головою у якості ідеального місця засідки, через товщину якого не пробиває сонячне світло і риба таким чином залишається «в тіні». Тобто можна рибу ловити простою зимовою вудочкою на зимові блешні чи балансири. Але то не цікаво. Отож, ризик таких «платформ» полягає у тому, що людина, яка із великою ймовірністю може провалитися у діри, має дуже малий відсоток виплисти на поверхню, адже це ніби під лід провалюєшся, тільки якщо у льоді робиться ополонка і ти бачиш під водою світло і вибираєшся із цієї ополонки, то у даній ситуації ополонка одразу ж затягується під дією маси сміття, якого течія постійно рухає і пресує до дерева, ще й до того всього ви ногами провалили під воду сміття і воно почало вспливати, «латаючи» ополонку. А так як підводна течія несе вас у зарості гілляк дерева, що є своєрідним тралом, вам вам поможе тільки чудо. Тому краще не ризикувати. Повернусь до проблем екології: Браконьєрство представлене у двох найпоширеніших видах – це ураження риби електричним струмом та використання сіток. І перше і друге «знаряддя» риболовлі приносить «риболову» близько 5-10% усієї «впійманої» риби, - всі інші проценти або подихають у постійно загублених чи віднесених течією сітках, або ж їх не встигають збирати «електрики» через сильну і швидку течію, глибину місцевості. Мені розказували (і досі –ують) легенди, ніби існує законодавство і статутом передбачені спеціальні обов’язки «лісників» (універсальні люди-бюрократи у сфері лісового і рибного господарства), за якими їм виплачується грошова премія (гонорар) за впійманого браконьєра як цьому ж ліснику так і тому, хто «здав» «ворога народу». Але наші патріоти-моралісти своїх не звикли здавати (точно не українці), тому процес вищеописаної «риболовлі» набрав чудернацько-придуманої системи загальносуспільного розрахунку: браконьєр б’є рибу, частину «постачає» у вигляді такої собі неписаної гуманітарної допомоги цьому ж ліснику, іншою частиною «задобрює духів» сусідів, годує їхнє завидне око, щоб ніяким чином не з’явився якийсь «доніс» на «чесного рибака». Вміють наші жити і ближнього любити! Але які наслідки це «братерство» має для екології??? Гектари вирубаних, абсолютно «голих» гірських масивів, що веде за собою ліквідацію фауни і флори, особливо «червоної»: зникають рідкісні птахи, бо нема де гніздитися, зникають рослини, адже тільки дерева здатні своїм корінням затримати грунт від селі, - інші рослини просто вигоряють під пекучим сонцем, призначені рости тільки у тіні дерев при високій вологості повітря, яку також забезпечують крони дерев. Зникають рослини – зникають комахи. Цього (2009) року я мав змогу чути масові нарікання пасічників на «неврожай» меду, по тій причині, що бджоли просто не мають сировинної бази, квітів, адже усе заростає папороттю та ожиною, малиною, заглушуючи менші рослини. Збільшуються площі чагарників і пустирів – розводиться велика к-сть гадюк, полозів, сліпців, вужів – їх всюди, нема де стати. Залазять до хат, а там діти… залазять у взуття – цього літа моя бабця встала з ліжка, ногу у взуття – а там холодних, бридкий, слизький сліпець! І подібні історії не те що повторяються, але хвилею множаться серед місцевого населення, провокуючи паніку…

 

Тепер повернуся до річкового питання. Риби поменшало і к-сть зменшується з кожним роком. Лосось і форель занесені у Червону книгу, а вони минулого десятиліття домінували у водах Черемошу. Тепер залишились сама підуста і головень – все, достойні екземпляри (наприклад, марена) ловляться «у такому-то місці, за стільки-то кілометрів і тільки уночі» - зі слів місцевих рибалок-ветеранів. «А яка риба недавно була..!» - зі сумною ностальгією згадують бувальщину. Тепер от тільки вище згадане сміття – я цього року впіймав більшу к-сть взуття і одягу, аніж усіх риб, включаючи тих маленьких, яких випускав. Можна було б магазин відкрити, секонд-хенду… Отож це був вступ до моєї риболовної тематики. Найближчим часом опублікую власне матеріали, що напряму стосуватимуться процесу риболовлі на р. Черемоші (зматеріалізую свій досвід, щоби до наступного літа пригадати)))

День перший

Погода була в той час дуже жаркою, був липень місяць і на той час близько 3 тижнів не було жодних опадів. Вода у річці спала, була дуже прозорою і теплою. Рибаки знають, що спад рівня води означає відмову риби від кльову, а прозора вода до цього всього робить рибу ще більш обережнішою.

Я вирішив піти під обід, це була моя перша риболовля у цих краях за все життя, тож я не хотів жертвувати свій сонний час на примусовий вейк-ап (тим більше попри жарку погоду вранці температура повітря тримається в середніх межах близько 10 град.). Вийшов з дому десь о 10 годині, тож о 11 уже кидав блешню.

Що стосується снастей – я ловив своїм старим телескопом (у подорожжі це оптимально-допустимий вид спінінгу) довжиною 2.4 м. і тестом у 15-30 г.; середнього класу без інерційна котушка, волосінь діаметром 0.30 мм, - одним словом усі капризи гірської риболовлі цей спінінг задовільнив.

Що ж до наживок, тут би я хотів поставити особливий наголос, так як зі свого отриманого досвіду виявив певну специфіку у виборі тих чи інших видів приманок. Так як я універсальний спінінгіст, який не спеціалізується на ловлі конкретного виду риб, користуюся приманками усіх видів – від силіконки до воблера. На той час я мав із собою твістери різного забарвлення, блешні-оберталки та воблери.
Блешні у мене були переважно «одинички», лишень декілька було розміром 0 і 2 (про що я потім дуже жалів).

Я не думав, що у цих місцях можна зловити щось серйозне (як власне і не зловив) на спінінг, тому усі великого розміру приманки залишив удома «для своїх щук на осінь». Мені постійно розказували розповіді про ловлю риб і то часто великих екземплярів, але одним-єдиним тут загально-прийнятим способом «легальної» риболовлі – це на донки. Розповідали про марени на 3-4 кг, про головачів (лосось дунайський) до 10 кг, клинів (головені) у межах 3-4 кг, але на жаль усе на донку, на жаб, п’явок, великих дощових виповзків і переважно або завжди такі екземпляри були спіймані тільки вночі. Трішки розкажу.
Хлопці під вечір збирають чи готують ці самі наживки (жабенята, черешні-вишні, виповзки, п’явки, каші, кукурудзу), беруть теплий одяг, обов’язково не забувають про пиву чи щось «тепліше» (що ж цілу ніч робити як не пити, особливо коли риба не клює), карти, сигари, телефони і під 11 вечора вирушають на ріку. Мають свої випробувані часом місця, - це переважно просто «габи» - місця із посиленою течією (коли вода заходить чи виходить із глибоких заливів) із великими каменями чи у даних місцях бетонних пірамід (використовуються для укріплення і захисту берегів від сильного потоку води, особливо на поворотах ріки, де течія просто врізається у берег), які утворюють за собою заводі, у яких постійно сидить хижак і слідкує за тим, що поруч несе течія. Барикада у воді зупиняє течію, тим ніби утворюючи заплаву без течії, вода у цьому місці майже не рухається, а якщо рухається, то у протилежному до основної течії напрямку, затримуючи рибу на сталому місці і допомагаючи їм у потрібний момент без великого опору кинутися у течію. Саме під ці каміння і кидають приманки, вода їх не зносить, а навіть поплавок може стояти на одному місці. Отож, хлопці, прийшовши на місця, розкладують багаття, закидують донки і закидушки і йдуть «грітися», потім засинають, по черзі стоячи на варті і слідкуючи на дзвіночками. На ранок, близько 6-7 години збираються (кажуть, кльов уночі триває до 5 ранку) і йдуть додому, часто (на власні очі бачив) із досить пристойним уловом (як кому пощастить). Закидушки роблять різноманітні, переважно із 2-3 гачками і важким грузилом на кінці волосіні, вибирають дуже довгого хробака і таким чином насаджують на гачок, щоби хробак у всю довжину був нанизаний на волосінь і гачок аж у кінці, тобто без вільних кінців (таким чином риба, уночі переважно млява, не відкушує червяка по шматках з двох кінців, але всмоктує його: почавши із гачка, доки риба проглотить другий кінець хробака, перший кінець із гачком уже буле у шлунку, забезпечивши надійну засічку і неможливість рибі виплюнути приманку).
Таким чином роблять із жабенятами (зачіплюють її 2-3 гачками), вишні насаджують через гачок на волосінь у формі «шашлика».

Отож я на ріці. Для мене це було дуже зворушливо, адже сам пейзаж визначав унікальність перебування посеред високих гір, густих смерекових лісів, надзвичайно чистого повітря, чистого блакитного неба, відсутності будь-яких слідів-спогадів про людні міста, високі будинки, рекламні щити та насиченого смогом важкого повітря…
Місця, на яке я вийшов, було чудовим: окремий рукав річки від’єднувався від основного русла, утворюючи заплаву із паралельно поступовим заглибленням і сповільненням течії. Всюди знаходилися різної величини великі річкові камені, під якими у мене одразу ж зародилося бажання впіймати багато риби. Слід сказати, що у перші дні риболовлі я все ще керувався тією бувальщиною про велику кількість великої риби у цій ріці і цих місцях, тож із молодим запалом я під пекучим сонцем «різав» воду раз за разом, виробляючи точність закиду наживки у будь-яке місце під найменшим виступом найменшого камінця…

Через 2 години, спалившись під сонцем, я вирішив скупатися і це допомогло мені «охолонути». Згодом я надумав спуститися нижче по течії, зокрема половити в місцях сильної стрімкої течії (особисто я не зміг перейти убрід річку), і це виявилося правильним вибором, адже через декілька днів мені один знайомий розказував, що у місці, де я так завзято ловив, систематично раз-два в місяць працівники місцевого камінно-дробильного комбінату проводять «електроліз» води, виловлюючи необережно заплившу сюди рибу методом високовольтної електровудки (кидають одні кінці проводів у воду, інші на високовольтні лінії електропередач). За весь час я у цьому місці побачив лише одну нересницю.

Відійшовши вниз по течії метрів 150, я зауважив досить непогане місце як для засідки форелі у гірській річці (фантазії базувалися на прочитаних журнальних і книжкових статтей про ловлю форелі і лосося у гірських річках). Місце: швидка течія, глибина до 1 м., похиле сухе дерево, що звисає над водою (отже, наявність короїдних комах, личинок, гусені, що падають у воду і тим самим утримують рибу на одному прикормленому місці), великий підводний камінь, що виступає з води – думаю, ну точно під ним сидить форель, інакше бути не може!
Кидаю раз, другий, третій – кілька спроб невдалих, та й течія швидко зносить легку блешню до берега, - вирішую зайти у воду і стати трохи вище каменя, закидую і раптом бачу, як досить пристойна рибка стрімко «вилітає» з-під каменя услід блешні, але чи то з обережності чи через опір течії уже під берегом розвертається і так же блискавично ховається під камінь. Ну точно форель, - думаю, - і плями і колір! (звісно ж фантазія працює швидше за мозок). Кидаю-кидаю, - абсолютний нуль. Вирішую спуститися ще нижче, а коли повертатимуся, то ще раз спробую.

Нижче по течії з’явилися дуже глибокі ями, глибиною від 3 метрів, отож і тут кидаю – нуль. Скупався, відпочив, походив кругом, раптом таки впіймав рибку – невеликого головеня, грам 200. Ну, звісно ж, само собою звідкілясь повернувся рибальський запал – зграя, - думаю і починаю обловлювати усе кругом. За цим заняттям я провів цілу годину, але попри від’ємний результат і біль у кисті лівої руки через «мертве» тримання вудлища, цей час приніс мені багато задоволення і позитивних вражень.

Близько 17 години вирішую повертатися додому, не забуваючи відвідати ту саму «форель». Свідомо замінюю блешню на іншу (могла запам’ятати або, якщо саме ця блешня рибу чимось насторожила, щоби не відлякувала) і кидаю її подальше до протилежного берега таким чином, щоби течія знесла-занесла її під самий камінь. Але не під каменем мене чекав сюрприз – як тільки закинув, одразу ж удар і приємний опір на кінці волосіні. Як це приємно підтягувати сильну гірську рибу через стрімку течію! Набагато більше вражень від процесу, аніж від результату! Звісно ж ніякої форелі я не витягнув (багаторічна мрія спіймати форель-лосося так і залишилась мрією до наступного літа), - це був головень, грам 500. Він сидів-грівся під самим берегом, чекаючи, чи не впаде якийсь необережний стрибунець у воду. А сам необережно попався на гачок. На цьому всі мої пригоди цього дня завершились.

День другий

Цього разу мав можливість порибалити дещо вище по течії, кілометрів на 5, с. Хороцеве. Місце також "електрифіковане", але завдяки великій площі розливу русла і пристойній глибині (бл. 5 метрів) зберігається велика популяція риби. Багато також річкових раків, деякі досить великі, бл. 25-30см, але їх впіймати вкрай важко. Якщо і ловляться, то тільки сітками.

Мав змогу тут пробувати 3 дні, тож, перший день потратив на перехід гори, пошуку принадного місця лову, "опитування" "бувалих" про особливості місцевості, зокрема дна, про рибу: що і коли їсть, як ловити... басейн річки довгий, метрів 200, потім знову починається схил, стрімка течія, гострі великі валуни (габи) і так 3 кілометри. Вибрав конкретне місце лову, за словами знайомого, найглибше і вода тут найспокійніша - ідеальне для лову донкою. Націлився на клена (головеня), тож під вечір почав готувати "народні рецепти": кукурудза, "шкварки", слива (вишні, на жаль не було), хробаків і тісто. Ну, звісно ж, це все окремі принади, не змішував, ловив окремо, без тандемів. Прикріпив до волосіні гачок, № 7 (за старою класифікацією), свинцеве рухливе грузило грам на 50 (для цього спокійного місця могло бути, переважно кладуть грам на 100-150, це враховуючи суму низхідних і висхідних потоків річки + глибину бл.4-5 метрів) на відстані 50 см. від гачка і обовязково кріплю це грузило до основної волосіні за допомогою тоншої волосіні, 0.2 (це при тому, що основна волосінь була 0.30 - я не фанат ловлі донкою, тож і основна волосінь - спінінгова). Це для того "обовязкового" випадку, коли починає клювати і коли підсікаєш, виявляється, що грузило потрапило між каміння і доводиться обривати волосінь. Тому для риболовлі донкою потрібно мати значний запас грузил. Звісно ж, можна знайти їм альтернативу, так як вони кріпляться не безпосередньо, а завдяки волосіні, то у випадку, коли не залишається запасних грузил, можна використати клейонкові пакетики - шматки поліетилену чи тканини (на березі цього добра повно) і загорнути у них камінець відповідної ваги, запакувати і кріпити до волосіні. Дико, але практично. Дзвіночок кріпиться не на самий кінець, але на відстані 10-15 см. від кінчика вудлища по тій причині, що часом відбувається імпульсивний рух течії, що може зривати грузило з місця і нести нижче по течії до нового "заякореня". Тому якщо настроїти дзвіночок надто чутливо, то не можна буде розібрати, клює риба чи течія.
Щодо приманок для спінінга, то скажу одне - не пробуйте ловити на штучні мушки, силіконки і все, що не є блешнею. Риба може у вас на очах підпливати до наживки аж до самого берега, але ні разу не торкнеться її, навіть у тому випадку, коли рибі просто набридає постійно бачити перед очима пливучий предмет - вона просто відпливе в інше місце.
З наживками для донки набагато складніше. Мало того, щоби приманка була обовязково природньою і їстивною. Не завжди, а іноді і ніколи, не допоможе вам куплена олія (аніс, конопля ...), ні спеціальні суміші, ароматизатори... Риба тут "конкретна" - вона знає, що їсти і який у їжі запах. А їсти вона буде те, що завжди є у річці чи на березі. І все. Для більшості риб це - пявка (якої повно у ріці і прирічкових струмках), хробаки (особливо жирні, великі дощові виповзки, ще краще - гнояні), живець (приманка виключно для нічної ловлі, найкращий - це піскар і нересниця. Вони дуже живучі і енергійні. Живця не проколюють звичайним способом, але тільки через зябра без пошкоджень, щоби постійно рухався і не зірвався течією). Наступна наживка - жабеня, хоча можна і жабу, але хіба що вночі. На жабеня можна зловити малу і середню хижу рибу (головеня, марену) вдень і вночі. На велику жабу треба йти вночі на велику рибу, і ловити не на великій глибині, ближче до швидкої течії. Основна вимога - якщо вже маєте бажання зловити велику рибу, тоді і засоби потрібно мати відповідні. Велика гірська риба - це по вазі така ж озерна риба, тільки у декілька разів сильніша і завдяки тому, що, зазвичай, при підтягуванні риби до берега вона завжди нижче течії, доплюсуйте їй декілька кілограмів опорної сили і силу опору тяги проти течії. Тому завжди після того, як впіймав пів кілограмового головеня здається, що тягнув марену кілограмів на... Щодо ж до наживок, то також вловистими є сезонні наживки - вишні, ягоди, які ростуть над берегом і т.п.
 
Отож, ранок, 04:30. Встаю, пробую відкрити повіки. Прокинувся о 04.00, але вирішив, що риба ще пів години буде спати, тож і сам покімарив трохи. Усе зібране, звечора заздалегідь підготовлене, п"ю каву, їм бутерброд, рюкзак (місц. - рубцак) на плечі і вперед. Ранки в горах надзвичайно холодні, деколи буває бл. 5 вище нуля, вода в ріці сама собою холоднюча так, як живиться снігом гірських вершин (снігові покриви тримаються подекуди до середини-кінця липня, це в районі Говерли, звідки і Прут і Черемош, на якому я і ловлю). Але треба в житті чимось жертвувати, тож я вдягнув шорти і сандалі для проходження річки вбрід, знаючи на перед, що донка - це не моя стихія. Холод страшний, ноги крутить, та ще холоднюча роса одразу ж бадьорить. До сходу сонця близько 1.5 години. Я на місці:

Чим скоріш армійським темпом екіпіруюся, наживлюю (тепер уже не памятаю що) приманку (вроді хробака) і закидую вище течії метрів на 10 від перпендикуляра від мене до протилежного берега. Звісно ж, 50 грам фіксуються метрів 20 нижче від перпендикуляра, але добре, що не знесло до берега. Поставив дзвіночок і чекаю. Приємно споглядати красу ранкового пейзажу. Усе ще спить, навкруги тихо, рідко коли якась невідома пташка десь у лісі сполохнеться (певно, кошмари наснились). На протилежному березі розташоване село. Подекуди із хатин починає підійматися вгору дим з димарів - господарі прокидаються досвіта, щоби нагодувати худобу і починають газдувати. Дим зливається із ранковим туманом, що підіймається із гірських лісів і має дуже приємний запах паленої смереки (щось типу ладану). Зі сторони сходу з"являється "підсвітка" - обрій стає спочатку блідо-рожевим, згодом яскраво-рожевим, потім оранжево-червоним і тоді сходить сонце. Перші промені одразу ж зігрівають тіло, яке уже давно трясеться від теплопоглинаючого холоду ріки. І тут відбувається усе як у місті - одразу ж увесь масив лісової фауни починає верещати (резонанс звуків - викривлення мелодійності), зявляється вітер, який створює сильний шум у лісах поблизу, починають мчати машини на трасі протилежного берега і само собою "розмерзаються" нерви, перш за все через відсутність клювання. Риболовля починає набридати (вирішив ловити донкою тільки тому, що мріяв про мобідіків), увесь асортимент приманок уже перепробував, почав підійматися вверх по течії - результат - зіроу! Як завжди волосінь у зуби і донці капут. Кріплю блешню і починаю обловлювати місцевість. Глибина справді велика, тож як і здогадувався, тут нема що робити з блешнею. Вирішив спуститися у самий них у витоки ріки, половити між каменями, на мілководді. Результат потішив - Спочатку удар, слабкий, певно, дуже швидко підтягував. Згодом знову удар - знову нічого. Третього удару не було - підтягую блешню під самий берег - вода прозора, глибина бл. 20 см - бачу, блешню переслідує головень. Тримається відстані 30 см і так аж до самого берега. Я спокійно продовжую підтягувати, не роблю жодних рухів. Раптом рибка кидається на блешню і різко мчить до середини ріки. Тягнути не довелося, просто перекинув її через кущ на берег. Хороший клин і дуже товстий - вони як свині - після нересту їдять усе що попало. Навіть водорості.

Я, звісно ж, повен адреналіну, почав ходити по ріці вздовж і впоперек, незважаючи на дуже холодну воду, кидав блешню під кожен камінь, але так і нічого більше не впіймав. Дуже замерз, тому розпалив вогонь і трохи зігрівся. Вирішив повернутися сюди ввечері.

Ввечері я вже на місці. Розклався, витягнув донку ( я знову став на ті ж граблі - випадково у струмку помітив пявку, наживку №1 серед місцевих рибаків, тож вирішив спробувати щастя. Прийшов на те ж місце, де ловив і вранці і закинув наживку під впале у воду дерево, сподіваючись, що у його гіллі ховається хижак. І справді, цього разу донка не мовчала - дзвіночок час від часу дзвенів і я так же періодично підсікав. Результат = 0. Так продовжувалося протягом години. Раптом почув у кущах праворуч шум - вискочив якись рибак, я його помітив як тільки прийшов - він рибалив на протилежному березі, тож, видно, перейшов ріку убрід. Розговорились. Він почав розказувати про те, як і на що треба ловити рибу у цих місцях. Порадив ловити головеня на велику білу блешню, №№2-3. Як доказ правдивості поради показав свій улов - досить пристойний головень, кілограм півтора. Я йому розказав про "невідому" рибу, яка постійно клює і не ловиться. Він пояснив, що це все нормальне явище - рибакам приходиться іноді чекати 3-4 години, щоби риба проковтнула приманку і це все - одна покльовка. Риба намагається зтягнути наживку з гачка, а так як це пявка, то робить це протягом довгого часу. Коли він пішов, я не хотів чекати ще "тих годин", що залишилися для клювання тієї "спец-риби" тож скрутив донку і виявив, що пявки на гачку уже не було...
Із білих блешень (взагалі з тих, що в мене залишились) я мав дві "одинички" (№1). Вирішив спробувати половити на них - велику рибу хоч не зловлю, зате і маленька була б доречі. Почав пробиратися хащами карпатських джунглів - справа вкрай ризикована: берег покритий дрібним камінням з болотом одразу ж провалюється під ногами і зсувається по стрімкому березі у глибінь ріки; кругом повно низько-порослої смереки, гілля якої дряпає до крові обличчя, руки і ноги; насамкінець, берег, до якого я йшов, був перекритий великою впалою смерекою, через яку довелося перелазити, щоб наблизитися до води. Це також вартувало крові.

Нарешті я опинився на березі, а точніше стояв на 2 великих каменях, які були єдиним "берегом", виступаючи з води. Почав легко закидувати блешню, тримаючи рівновагу, щоби не впасти з каменів. Позаду усе було поросле кущами і звисаючими над водою деревами, тож потрібно було бути досить обережним, щоби не зачепити блешню і, смикнувши, не обірвати. Закидував я під саму течію, у місце, де вона впадає у глибоководний басейн. І, о чудо! Після декілька кидків я відчув потужний удар, спінінг зігнувся і його почало трясти. Свідомість, звісно ж, відключилася, зате запрацювала автоматика рефлексів, набутих досвідом. Спінінг донизу, спускаю реверс, даю можливість рибі трохи погуляти. Вона виявилася надзвичайно сильною, робила великі зигзаги у радіусі 5 метрів за і проти течії, та врешті-решт, почала стомлюватися і піддаватися. Підтягнувши її до ніг, схопив мертвою хваткою, відчепив блешню і перекинув через смереку на берег. Це був чудовий головень, приблизно кілограм ваги. Частина верхньої губи була відірвана, рана була давня і вже затягнулася. Мабуть результат дії електроструму чи іншого антропогенного фактору, як-от, попалася рибина в сітку, яка і розірвала їй губу. Я взагалі-то цього року (2009) перший раз почав ловити головенів на спінінг, але за все життя такого великого ще не ловив! Незабутні відчуття - руки трясуться, повен адреналіну, хочеться кричати... Присів, заспокоївся. Сонце уже давно зайшло. Почало темніти і я почав збиратися додому. Зробив багор із гілки дерева, через зябра наживив клена і вирушив додому. Трава на полі уже була покрита холодною росою і легенький, свіжий, прохолодний гірський вітерець дозволив мені відчути себе надзвичайно втомленим але одночасно і надзвичайно задоволеним прожитим днем. Всі ці моменти попри найгіршу память надзвичайно сильно запамятовуються в глибині свідомості для роздумування, ностальгічного споглядання над тими слідами Божої Любові, якими ми крокуємо кожен день.


Переглядів: 714 | Додав: GolAM | Теги: гори, карпати, блешня, риболовля, спінінг, головень, черемош, вертушка, гірська річка, літо | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar