Головне меню
Виживання в місті в умовах війни чи катаклізму. Частина 1

У місті життя вирує. Це як великий мурашник, в якому безліч людей кожен своїм шляхом прокладає рух для тих чи інших обов’язків, справ, потреб. Після солодкого спокійного сну, кожен ранок усі прокидаються, заварюють гарячий чай чи каву і хоч на мить, проте приємно здійснюють перехід розуму та свідомості від «ліжка» на «ноги». Тобто, «включаються».

Після побутових ранішніх справ, хтось відправляється на роботу, хтось починає займатися домашніми справами чи продовжувати насолоджуватись безтурботністю, хтось від нудьги ґвалтує мозок у пошуках цікавих занять на грядущий день. Проте у всіх мозок кипить – хтось про щось згадує, щось планує, щось занотовує, про щось мріє. І з такою головою усі починають розрухувати міський мурашник. Вулиці заповнюються, хтось кудись поспішає, хтось спокійно прогулюється, їздять машини, громадський транспорт, - життя вирує.

Так продовжується щодня, постійно, ця циклічність переростає у порядок чи буденність, яка коренями вростає у нашу підсвідомість і формує з людей так би мовити акваріум чи ферму, в якій людей вирощує система міського життя, позбавляючи людей природних інстинктів виживання і самозахисту, власне, ці інстинкти атрофуються і адаптовуються до соціальних умов життя – до співіснування між людьми у соціальних середовищах сусідства, роботи, громадського транспорту, магазинів, соціальних інститутів чи інших скупчень людей.

Інстинкти виживання міської людини зводяться до способу життя в умовах конкуренції щодо соціального виживання – боротьба за місце у транспорті чи на роботі, в черзі в поліклініці чи в магазині тощо. Умови життя людини атрофуються до рівня захисту не життя, але соціального статусу чи соціального пріоритету. Таким чином, живучи в закритому від зовнішнього світу середовищі, на фермі, людина як і, наприклад, курка, втрачає бачення загроз і небезпек зовнішнього середовища. Для курей на фермі невідомі страхи нападу лисиці, яструба, дикого собаки, граду, повені тощо. Так само і в людини зовнішні загрози зводяться до потенційних локальних міжособистісних конфліктів, ймовірність яких є дуже мала чи значущість яких є нікчемна. Загроза не проспати на роботу, втратити автобус, запізнитися до школи чи не заплатити за комунальні послуги. Людина стала залежною не від природних стихій, проте від думки оточуючих людей та її місця в суспільстві з точки зору її самооцінки чи репутації. Проте як і на фермі, та і в суспільстві відбуваються речі, пов’язані із проявами природних факторів ризику для життя, наприклад, хижаки. Як би ферма не охоронялася, кури впевнені, що лисиця їм не загрожує. Проте одного несподіваного разу лисиця проникає, наприклад, вночі на ферму і роздирає одну чи декілька курей. Зчиняється ґвалт, крики, хаотичне уникнення епіцентру загрози з бажанням вберегти свою шкуру із свідомістю подальше втекти, залишивши за собою менш рухливих курей на поживу хижака. Так само і в суспільстві, коли з’являється хижак (маніяк, бандити, терористи, гопота тощо), люди починають тікати, не оборонятися, але тікати від епіцентру загрози, прагнучи врятувати своє життя, прагнучи залишити позаду себе якомога більше людей, ніби приносячи в жертву соратників хижаку для власного порятунку.

Звісно ж, дуже рідко, але такі факти існують, бувають «герої», які прагнуть ліквідувати хижака, чи оборонятися від нього. Переважно це або люди, які своїми посадовими обов’язками зобов’язані на такі дії, або люди, які відвідували курси самозахисту і не проти випробувати себе в реальній ситуації, або сміливці, які прагнуть показати себе і стати «героями» - люди із проблемами з комплексами чи уявні «супергерої»; - і ще менше – морально-зрілі люди, які прагнуть пожертвувати собою задля порятунку інших.

Проте як і в курнику, у суспільстві після інциденту такого роду випадки швидко забуваються і люди повертаються до звичного інкубаторного життя. Соціальне життя міста робить людей байдужими до всього, що відбувається поза їхніми інтересами чи пріоритетами. Їм змалечку нав’язують потребу в самореалізації, досягненні вищих соціальних цілей, статусів та авторитетів, потребу в збагаченні і влади. Таким чином суспільство вирощує інкубаторних собак, чиє життя зводиться до поїдання інших собак за принципом: «меньше народа – больше кислорода». Взаємоконкуренція – це фактор, який формує з жителів міста споживацьких тварин, які боряться за псевдо виживання в соціальній природі.

Кожна людина, окрім того, щоб перегнати, потоптати, вкусити інших людей, намагається забезпечити себе досвідом, який би вона могла використовувати для реалізації свого соціального інстинкту виживання – це кар’єра чи спеціальність. Людина намагається максимально очистити мозок від усього, що вона вважає є сміттям щодо їй потрібної інформації та навичок. Якщо вона хоче стати лікарем, для того, щоби мати стабільну, затребувану та популярну спеціальність, яка приноситиме їй збагачення у вигляді хабарів та «подяк» від пацієнтів, - людина намагатиметься уникати інформації та навичок будь-чого іншого, наприклад, інформації, суміжної із виробничими, технічними чи побутовими спеціальностями. Їй байдуже володіти знаннями по будівництву, архітектурі, чи воєнній справі, знаннями електрика, машиніста, географа чи фізика, інженера чи фермера. Він – інтелігент і всьо, а все решта зроблять гроші, тобто при потребі поремонтувати автомобіль чи пральну машинку – він звернеться до конкретного спеціаліста, якому заплатить за ремонт або купить нову річ. Так само інженер чи будівельник не захоче володіти інформацією щодо лікування хворіб, ран, переломів, щодо першої допомоги, видів і способів заражень, лікування чи профілактики тощо. Для чого йому це, якщо при потребі він звернеться до лікаря і той його вилікує. Благо, що є ще люди, які займаються самолікуванням і розбираються у медичних препаратах!

Таким чином суспільство перетворилося на людей перехідної ланки формування нового виду – зомбі.

І тому вподальшому я буду використовувати поняття «зомбі» для характеристики людей, які при зміні соціальних умов перетворяться на персонажів із типових фільмів. Ні, я не маю на увазі напівмертвих людей, які живуть після «укусів» та намагаються з’їсти інших людей. Я про людей, які стануть зомбі ментально та поведінково, коли суспільство зміниться до описаних у фільмах сценаріїв зомбо-апокаліпсису.

Перехідна ланка формування зомбі-людей.

Це ланка, яка описана вище, яка перетворює людей із природних суб’єктів на суб’єктів інкубаторних. Вона не здатна повністю перетворити людей на зомбі, адже не має подразнюючої ключової стресової ситуації – переломної зміни умов середовища. У місті баланс, гармонія, соціальні стандарти. Система держави побудована таким чином, що людині не потрібно перейматися усім – за неї це зроблять соціальні інститути. Потребу в освіті забезпечать освітні заклади, потребу в роботі – робочі місця, потребу в лікуванні – лікувальні заклади, потребу в одязі, їжі та побутових речей – магазини і т.д. Людина починає думати все вужче і вужче, як уже писалося, всі її думки зводяться до соціального статусу та репутації, тобто до віртуальних потреб. Суспільство формується у певний організм, в якому людина втрачає індивідуальність з точки зору особистісного виживання. Вона знає, що всюди з будь-якими потребами їй допоможуть, вона відчуває комфорт існування, для цього вона працює, - щоб заробляти гроші на реалізацію і підтримку комфортного життя.

Зараз в наш час є три системи суспільства: європейська, пострадянська та позасуспільна.

Європейська. Погляньте, як живуть чи вирощуються європейці. Їх я прирівняю до тендітних, безпечних курочок, якість життя яких зводиться до повної соціальної гармонії співіснування. Співвідношення між курочками та хижаками там дуже велике, хижаки складають декілька відсотків маси (маю на увазі європейське суспільство до початку навмисного завезення в Європу хижаків у вигляді диких кочових племен ісламістів-головорізів). Інстинкт виживання там зовсім деградував до соціального псевдо інстинкту взаємоконкуренції, при цьому боротьба відбувається у невинній формі по принципу «хто більше яєць знесе». Курочки, тобто громадяни європейського суспільства, перетворилися на суб’єктів споживальництва, смисл життя яких полягає у статевих відносинах та використанні соціальних благ. Вони настільки виродилися, що це вже навіть не кури, а просто шматки м’яса, які живуть одним інстинктом – отримати задоволення. Все, їх більше нічого не хвилює, вони більше нічим не цікавляться, вони не вміють уже думати інакше, як тільки по формі соціальних шаблонів моди та соціальних інтересів. Тому тепер, коли відбуваються теракти, гинуть люди, вони навіть не в змозі усвідомити, що це трапилося, що таке може бути. Вони вже навіть не підозрюють про існування хижаків. Вони привикли, що система суспільства їх нагодує, дасть дах над головою, свободу самореалізації та задоволення потреб. Вони не знають, що існує інше життя, що є загрози, війни, вбивці, стихії. Вчора він народився, завтра помре, отже, сьогодні слід максимум відриватися та насолоджуватися п’янким спокійним та безпечним життям. Бройлер. Їм не треба грошей, ані влади, вони просто живуть у своє задоволення. Рівень виживання: 0.

Пострадянська. Ця система значно відрізняється від першої. Люди пострадянського суспільства інакші, хоча система життя суспільства аналогічна. Це вже не курочки-бройлери, це – здебільшого собаки. І якщо при європейській системі взаємоконкуренція полягає у кількості знесених яєць, то в даній системі взаємоконкуренція полягає у кількості покусаних та роздертих співгромадян. В даному суспільстві кожен намагається отримати владу і гроші – це ознака суспільства, яке століття прожило у злиднях, бідності та при обмежених можливостях. Соціальні стандарти нижчі, аніж у Європі, тому пострадянські люди дозволяють собі нападати та фізично розправлятися з конкурентами, відбирати блага та цінності інших. Люди намагаються думати, жити, реалізовувати себе тільки у вузькому понятті самозбагачення та вивищення у статусі. Це більш зріле суспільство, аніж європейське, маю на увазі в питаннях виживання, адже спосіб життя радянських людей, намагання радянської влади утримувати такі умови, виходили з стратегічних інтересів утримання людей якомога ближче до природного світу, до світу виживання в ситуаціях війни, катаклізмів чи в екстремальних ситуаціях. Таким чином радянські люди були більш розвиненішими та тактично підкованішими, що дозволяло в будь-який момент перетворити звичайних громадян у потенційних стратегічних солдатів чи цивільних громадян, здатних вижити в екстремальних умовах та пережити війну чи катаклізм. Пострадянські люди мають ширшу свідомість і краще імпровізаційне мислення, вони зможуть полагодити чи придумати, як полагодити машину, якщо нема інструменту чи «спаяти без паяльника». Такий масштабний та багатогранний спосіб мислення допомагає і в спеціальності і в повсякденному житті вирішувати проблеми самостійно та ефективно без сторонньої допомоги чи наявного асортименту інструментарію. Попри те, що пострадянські люди вміють виживати при обмежених можливостях, сучасне молоде покоління людей уже вирощується по європеоїдній схемі. Ці  тендітні женоподібні хлопчики та лялькові дівчатка не вміють навіть латку пришити на одязі, чи лампочку закрутити чи щось посадити чи викопати, вони тепер трансформують суспільство від пострадянського до європейського. Рівень виживання: 2.

Позасуспільна. Система існування людей, які живуть у суспільстві, проте водночас перебувають повністю чи частково поза ним. Це люди, які не мають місця проживання, чи люди, які через причини чи добровільно покинули «блага» цивілізації, щоб жити в природі чи «по-природньому». Сюди також відносяться релігійні люди, які з певних релігійних чи особистісних мотивів ведуть природній спосіб життя. Наприклад, постійне дотримання посту навчить організм не «вибухати» в ситуаціях, коли нема харчів, або прийматиме будь-яку рослинну їстівну їжу. Релігійні люди більш спокійніші та помірковані, це дозволяє на перших порах і в подальшому утримувати здоровий глузд, утримувати стан організму в спокої, а це дуже важливо не тільки для прийняття правильних рішень, але й для економії енергетичних запасів організму та вбереже його від хворіб, викликаних екстремальним стресом та стресовим станом, який може продовжуватися місяцями і вивести організм з ладу.

Життя безхатченків чи бідняків – це не щоденна кава в ліжку – це щоденна боротьба за виживання. Це світ інших правил та звичаїв. Ти думаєш, де переночувати, знайшовши місце, думаєш, щоб його максимально можливо обставити, щоб не намокати під дощем чи не замерзнути взимку, щоб тебе не роздерли бродячі собаки чи щоб не покусали пацюки. Зробивши собі «гніздо», ти тепер маєш постійно пильнувати, щоб нічого не вкрали, не зруйнували, чи щоб інші безхатченки не напали і не вигнали тебе звідти. Ти щодня, щохвилини думаєш, де добути їжу і воду, адже ти постійно голодний, бо не можеш отримати вдосталь харчів. Ти постійно борешся із недугами, інфекціями, не маючи грошей на ліки, ти займаєшся народною медициною, тобто самолікуванням. Твій організм настільки атакований інфекціями, настільки потерпав від холоду, дощів, вітрів, голоду, спраги, що перетворив тебе на суб’єкта вищого рівня виживання, адже загартованість до всього дає тобі більше шансів вижити, аніж іншим суб’єктам.

Безхатченки і бідні люди краще за всіх у місті знають, де можна добути харчі, питну воду: чи труби у підвалах, чи смітники магазинів, житлових будинків тощо. Вони знають підвальну частину міста, а отже у них не буде серйозних проблем із пошуку укриття. Рівень виживання: 3.

 

Виживання в місті в умовах війни

  1. Теплий погожий ранок, за вікном піднімається сонечко, людина у ще теплому від сну ліжку, переглядає новини в улюбленій соціальній мережі чи дивиться ранкові телевізійні програми, смакуючи гарячу каву. Аж раптом: бам!
  2. Хмарний день, холодно, людина сидить чи стоїть на роботі, займається рутиною посадових обов’язків, думками вимальовуючи плани на обідню перерву чи справи після роботи, згадує про смію вдома, подумки цікавлячись, що її малеча і чоловік/дружина поробляють. Аж раптом: бам!
  3. Увечері людина повертається після роботи додому, несе пакунок потрібних харчів та речей, очікуючи побачити свою малечу та дружину/чоловіка. Після вечері, сім’я розмовляє про завершальний день, очікуючи заходу вечірнього сонця і приходу ночі. Втома заставляє все частіше присідати на м’який диван чи ліжко, навіюючи сонливість. Аж раптом: бам!
  4. Ніч. Усі сплять міцним і тихим сном. Всюди темно і тільки за напіввідчиненим вікном доносяться поодинокі крики нічних птахів, машин чи обкурених малоліток. Аж раптом: бам!

У будь-якій із цих ситуацій раптово приходить кардинальний капець. Нізвідки лунають взриви снарядів, відчувається тремтіння будинків і землі, з місць взривів здіймаються клубні чорного диму… Все навколо на мить німіє, настає кілька секундна тиша. Раптом пронизливим звуком ніби звідусіль починає лунати сирена, оповіщуючи про початок кардинального і переломного суспільного порядку. Повітря наповнюється страхом, розпачем і відчуттям загрози. Тиша раптово зникає і починається хаос. Люди починають масово та хаотично покидати будівлі, одні щось хапають із собою, інші біжать, куди очі бачать, треті пригинаються під столами, намагаючись знайти «безпечний закуток», ілюзійну «хатинку». Вибухи продовжуються, звідусіль летять снаряди, будинки розвалюються по частинах, чути черги вистрілів автоматичної зброї, повітря все більше забруднюється від диму та пороху, відчувається горілий запах снарядів, будинків та людей. Крики людей, плачі дітей та жінок, крики чоловіків, гудіння моторів літаків та транспорту. Всюди паніка та безпорядок…

Люди, як ті миші, намагаються щось зробити, кудись втекти, десь сховатись, щоб врятувати собі життя та уникнути загрози. Вони не знають, що робити, як правильно діяти, бо вони паралізовані, страх скував їхню свідомість та паралізував м’язи. Поки свідомість відключена, автоматично вмикаються забуті, проте живі інстинкти самозбереження. Рефлекторно людина починає бігти за натовпом, вибираючи найбільший, думаючи, що це більш правильно, бо розцінює це по соціальних стандартах «правоти більшості». Інша людина рефлекторно намагається дістатися до зупинки, щоб ілюзорно сісти в автобус та потрапити додому – бо вдома спокій, комфорт та безпека. Інша людина метушиться, кидаючись у різні боки, в різні кутки, намагаючись десь себе подіти, «залізти під землю», проте вона не знає, що і як робити. Інша людина взагалі стоїть паралізована, не рухаючись, її свідомість повністю виключилася, людина поринула у себе, вона ментально покинула цей капець, і перенеслася у свої щасливі спогади життя, чи поринула у свої мрії, у свій віртуальний світ ілюзій і казки. Вона попри весь цей армагедон може трішки посміхатися і щось шептати чи приспівувати. Деколи людина вже не може повернутися до повної свідомості, адже такий кардинальний і непередбачуваний розрив між реальностями може безповоротно вимкнути свідомість, вчинивши ментальну лоботомію. Коли це коротке замикання проходить, людина здебільшого стає психічнохворою. Згодом вона може або покінчити життя самогубством або, використовуючи усі залишені в ній залишки псевдосвідомості, притворятися нормальною людиною, щоб заманювати до себе інших людей. Так як вона уже на той час буде психічнохворою і позбавленою здорового глузду, будучи живою, керуватиметься тільки природними основними інстинктами виживання: їсти, пити, спати, ходити в туалет. Вона заманюватиме і їстиме людей, собак, котів тощо. Власне, якщо місто опиниться в облозі і почнеться голод, більшість людей також зійде з розуму, свідомість вимкнеться і прокинуться інстинкти. Почнеться канібалізм. Нагадує сюжети про зомбі?

А інші люди сидітимуть вдома чи на роботі, заглибившись в себе, чи в роботу чи в домашні обов’язки і нічого не підозрюючи просто відчують щось чи побачать щось чи почують щось на соту секунди і все. Їх уже нема. В них влучили ті перші снаряди на початку війни…

Інші будуть бігти, тікати, ховатися, на їхніх очах помиратимуть люди: в русі будуть раптово зупинятися і падати, чи сидіти в укритті, очікуючи чогось незворотного і раптом їхнє місце стає порожнім чи завалюється купою арматури. Їх уже нема.

У свідомостях людей записуються моменти смерті інших людей, благальні та заплакані очі дітей, матерів, жінок, юнаків; раптово замовклі плачі жінок та дітей…

Але такі ситуації бувають рідко. Переважно це стосується міст, які розташовані близько до кордону чи у прифронтовій зоні.

Насправді, для жителів більш віддалених, а отже, для переважної більшості міст, сценарій буде менш раптовим. В новинах заявлять про вторгнення ворожих військ на територію країни, прозвучать сирени, оголосять воєнний стан. Відбудеться мобілізація військових та кількаденна ревізія цивільних для відбору до війська. Містами роз’їжджатимуть патрулі, на вулицях перевірятимуть документи та багажі людей. Будуть навідуватися у квартири для уточнення даних військовозобов’язаних. Введуть комендантську годину. Будуватимуть та формуватимуть укриття в місті, та блокпости на всіх дорогах, які входять у місто. Почнеться формування та підготовка систем територіальної оборони, у державних установах, у освітніх закладах, на підприємствах та організаціях. Проводитимуть додаткові навчання щодо евакуації та надання першої допомоги. Закликатимуть людей не панікувати та робити запаси продуктів та води. У лікарнях готуватимуть місця для воєнних госпіталів, формуватимуть склади медперсоналу та дружинників із цивільних людей, які згідно організації цивільного захисту населення були розприділені по функціональній приналежності до тих чи інших цивільних спеціальностей у воєнний час. Вилучатимуть зброю, виселятимуть із будинків, особливо якщо вони стратегічно розміщені, наприклад, на окраїнах міста, вилучатимуть транспорт за потреби тощо. Тобто ситуація у суспільстві буде менш радикально змінюватися, різкого перелому не буде, тому й свідомість людей буде більш якісно адаптуватися до наближення загрози – війни.

Що робити, щоб вижити?

Перш за все слід проаналізувати особисту ситуацію, в яку включити такі фактори, як наявність сім'ї, близьких родичів (батьків, братів, сестер), розміщення житла та його критичний аналіз з точки зору розміщення та стратегічного значення. Якщо сім’ї немає – ви щасливчик. Якщо є сім’я – ваш мозок повинен бути кипіти, а серце битися вдвічі сильніше. Проте і в першій і в другій ситуації може виявитися, що вам не прийдеться вирішувати подальшу долю особисту чи вашої сім’ї – вас просто можуть забрати на фронт і ви покинете сім’ю, можливо так і не повернувшись чи не відаючи, що станеться з вашою сім’єю, а не дай Бог вони загинуть – вам з цим жити потім, що ви не захистили їх. Тут моральний вибір не завжди даний людині – в цій ситуації вирішують за тебе, - військовий комісаріат. Якщо на твою державу нападає армія із 300 тис., а твоя армія – 50 тис., то тут ти приречений на смерть, країна не має шансів, військова влада просто пошле чоловіків на вірну смерть і нація після війни навряд чи відновиться, почнеться асиміляція і питання самобутності народу навіки згине. Якщо сили будуть рівними, тут варто піти на війну, бо перехід війни залежить від кожного солдата.

Так чи інакше, в першу чергу слід подбати про власну сім’ю. Відправити десь у село, по можливості ближче до кордону протилежної агресору держави, в гори, в забиті цивілізаційні куточки. Забезпечити сім’ю всім необхідним – взяти позику, щось продати (машину, техніку тощо), що можуть купити у воєнний чи передвоєнний стан. Гроші одразу ж слід перевести у щось дрібне і дороге, компактне для транспортування і зберігання, наприклад, золото, ювелірні прикраси, оригінальні сувеніри, а також у засоби виживання: сокири, ножі, пили, сіль, бензин, лопати, крупи, вудки, освітлення. Адже, кому потрібні будуть гроші в умовах руїни та голоду? А так можна буде бартером обмінюватися, наприклад, маючи 10 сокир, можна по одній обмінювати на продукти харчування тому, хто їх має вдосталь, проте немає сокири, тощо.

Якщо забиратимуть на фронт, важко та нема коли пояснити дружині чи більш дорослим дітям, як виживати в селі чи в горах. Тут якраз діє чинник 0 та 1 факторів виживання, коли міські жителі не знають що і як робити, щоб вижити і прогодувати себе, а якщо думають, що знають – то дуже помиляються. Печальна ситуація…

Отже, офісний планктон має всі шанси не вижити в будь-якій ситуації, тобто при будь-якому сценарії війни. Що відбуватиметься далі – цьому підтвердження.

Я, громадянин А, перебуваю на роботі. Голова забита виконанням обов’язків. Трохи напрягу, трохи спокою – робочі будні. Раптом прибігають по одному співробітники і з страхом повідомляють про початок війни. У мене руки починають труситися і я відчуваю, як по всьому тілі, ніби по судинах, розливається мандраж. Впершу чергу дзвоню дружині і повідомляю про ситуацію. На всякий випадок, щоб уникнути хаотичного натовпу чи перших проявів мародерства їм слід бути вдома, де б вони не були. Даю дружині завдання промоніторити ситуацію із продуктами харчування вдома та необхідністю поповнити медичні препарати, в першу чергу ті, які по стану здоров’я членів сім’ї є першою необхідністю.

Згодом вона мені подзвонить і все продиктує, а я запишу в блокнот. В той же час я думаю, що робити далі. Якщо в мене є батьки чи родичі у селі, я буду намагатися потрапити із сім’єю туди. Про виживання в селі буде наступна окрема публікація. Але от ситуація, що ані села, ані родичів в селі немає.

Я формую список для виживання в місті:

Продукти харчування (окрім тих, що вкаже дружина) для резерву:

  1. Консерви: м’ясні та рибні у співвідношенні 80 до 20. Рибу ігнорувати ніколи не можна, риб’ячий жир та фосфор буде дуже корисним для організму, який буде виснаженим подальшими воєнними умовами. Також можливо прийдеться деякий час побути в закритому просторі за відсутності сонця, тому вітамін Д буде досить доречним.
  2. Сухопродукти: крупи, бажано ті, що легко готуються, взагалі я буду брати тільки вівсяні пластівці; макаронні вироби – їх легко приготувати і вони калорійні; каву – вона допоможе підтримувати організм в тонусі, а також в критичних ситуаціях допоможе позбуватися сну, коли необхідно буде пильнувати сім’ю та помешкання в квартирі чи для рейдових походів вранці чи ввечері; шоколадні висококалорійні батончики типу снікерса – вони дуже калорійні + малогабаритні.
  3. Сіль.
  4. Вода фактично буде в квартирі, проте у випадку руйнування підземних чи будинкових комунікацій, можливості отруєння водозабірників чи взагалі при можливому застосуванні хімічної зброї слід досить запастися водою. Проте не обов’язково її купувати – у квартирі буде досить часу, щоби набрати воду з крану. Хоча якщо ваша квартира не являється потенційним укриттям, слід таки купити воду.

Медикаменти:

  1. Як уже писалося, в першу чергу слід брати препарати першої необхідності з точки зору захворювань членів сім’ї.
  2. Препарати першої допомоги: перев’язуючі бинти, маски/распіратори, латексні рукавиці, знезаражуючі засоби, шприци, джут, препарати від інфекційних, кардіологічних хворіб, знеболюючі засоби, протидіарейні засоби, по можливості препарати для зупинки кровотечі, антибіотики широкого спектру дії, наприклад, аугментин тощо. Багато активованого вугілля: воно дешеве, воно допоможе при токсикації, отруєнні, а також для виготовлення фільтрів для знезараження води.

Інструментарій виживання та зброя:

  1. Сокира. Якщо вдома відсутня сокира, її слід купити у магазині і не одну.
  2. Лом. Підійде звичайний невеликий лом для відкриття дверей, розбиття замків тощо.
  3. Ножі. Їх треба побільше. Бажано купувати чи мати в наявності мисливські чи тактичні ножі з товстим та якомога більшим клинком, міцні та гострі по якості. Ножі допоможуть справитися із майбутніми задачами, а також послужать основною безшумною зброєю. Їх слід мати всюди: в сумках, в кутках укриття, в карманах, на поясі, на ногах, у взутті, на руках у до та після ліктьових ділянках, обов’язково у шкіряних чохлах.
  4. Ліхтарі, фонарики. Їх слід мати декілька і різних розмірів. Бажано, щоб були на акумуляторах.
  5. Мотузка. Довга та міцна, не надто тонка і не товста, щоб витримувала вагу 1-2 людей, в ідеалі – паракорд.
  6. Усе для розведення вогню. Запальнички, водотривкі чи запаковані в поліетилен сірники, огниво, сухий спирт, ацетон чи інші легкозаймисті речовини побутового вжитку (бензин вам навряд чи в цей момент дістанеться, а от ацетон можна придбати всюди – він допоможе легко займитися вогню, послужить для факела чи «вогняної бочки» для обігріву, в підвалі, наприклад.
  7. Цвяхи, гострі конусні напильники. Вони допоможуть і дошку прибити, і послужать наконечниками для стріл, напильник підтримуватиме гостроту ножів, сокир.
  8. Плоскогубці,кусачки, викрутки – побутовий інструментарій.
  9. Засоби для риболовлі та полювання. Можливо буде шанс залишити місто, тому за містом для виживання вам потрібно буде ловити рибу чи ставити капкани. Волосінь, гачки, грузила, тонка та міцна мотузка, міцний дріт – їх можна буде використати як для пасток, так і в якості тятиви для лука.
  10. По можливості придбайте селітру. Її часто продають на базарі чи в господарських магазинах. Її можна підсипати біля вогню у закритих приміщеннях – при нагріві вона виділяє кисень. За допомогою напильника можна настругати стружку алюмінія з дротів чи будь-яких алюмінієвих матеріалів, які часто використовуються у побутовій техніці. Стружка алюмінію + селітра = порох. Для підсилення ефекту можна додати порошок вугілля. Його можна буде зробити, якщо у бляшанку чи металеву банку покласти дерев’яні стружки чи несентитичну тканину, накрити наглухо отвір та поставити на легкий вогонь, матеріал у банці обвуглиться, але не згорить. Добуте вугілля подрібнити на порошок і добавити до пороху. Саморобний порох можна буде використати для саморобної зброї – самопалу. Зброя вам допоможе в якості відлякувань від «зомбі», самооборони чи полювання на близьких відстанях, наприклад, на голубів, горобців, яких ви заманите дрібкою макаронів.
  11. Спальники. Їх вам достатньо для сну в будь-яких укриттях, де немає води чи дощу. Не слід спати на голій підлозі, навіть дерев’яній, а одіяло переносити буде некомфортно. Спальники теплі та компактні.
  12. Радіо. На батарейках чи акумуляторах, головне, щоб довго працювало. Отже, вам слід подбати про деякий запас батарейок.

Якщо у вас немає рушниці, це не добре. Якщо у вас є зареєстрована мисливська зброя – це також погано – її у вас відберуть, якщо встигнуть. Ідеально, якщо ви володієте мисливською зброєю нелегально. Про неї ніхто, окрім вас не знає. Дуже погано, якщо про вашу зброю знає хтось, окрім вас. До вас скоріше за все прийдуть «в гості» ваші добрі сусіди, «щирі друзі» чи їх «заслані козачки» і намагатимуться у вас її «позичити». Пам’ятайте, поки ви самі чи тільки зі своєю сім’єю – ви у безпеці. Як тільки з’являються «нові друзі» чи «старі знайомі» - ви завжди потенційна їхня жертва, особливо якщо володієте певними ресурсами чи красивою молодою дружиною. Від таких знайомств слід ізольовуватися або тримати завжди палець на курку, в час воєнних дій кожен стає звіром, людська подоба та соціальні стандарти стираються у всіх.

Отже, ви накинули список необхідних речей та схему, де їх купити. У вас на це пішло до години від часу оголошення війни. Ви залишаєте роботу, при цьому намагаєтесь проникнути у кадрову службу та будь-яким хитрим способом виманити свою особову справу, щоб її заховати чи забрати додому, знищити – крайній варіант. Також ви проникаєте у бухгалтерію. Ви повинні знати, де зберігається ваша особова справа та трудова книжка (переважно у сейфі), внутрішні накази та особові документи (переведення, прийняття, відпустки, лікарняні, відрядження, зарплатні відомості тощо – усі документи, в яких містяться ваші персональні дані, особливо місця проживання чи члени сім’ї). Тут слід проімпровізувати. Слід також незабути про комп’ютера, можливо вони раптом вийдуть із ладу через коротке замикання. Забудьте про робоче місце, посаду – вони вам вижити не допоможуть.

Звісно ж, що в наш час персональні дані про вас є всюди – банки, військомат, пенсійний фонд, податкова інспекція, інші органи влади, а також оператори зв’язку та комерційні структури, яким органи державної влади чи банки уже давно всі дані про вас «злили». Проте ці структури переважно в час воєнного стану будуть евакуйовані, тому окупанту буде важче ці дані отримати у випадку вторгнення у місто.

Ви виконали все це, покинули робоче місце і кинулися в магазини закуповуватися по списку. По можливості найняли таксі (якщо все зробите швидко, ажіотажу на вулицях поки не буде) і все це привезли додому, зупинивши таксі метрів за сто від будинку, бажано у тихих малолюдних провулках. Оптимальний варіант – взяти декілька таксі і помотати круги по місті, чергуючи машинами, поки не доберетеся до потрібного місця. Якщо Ви не в змозі усе перенести додому, слід повторити такі закупки декілька разів, при цьому завжди приїжджати на таксі майже на ті самі місця. Якщо ви будете приїжджати на таксі на місця довкола вашої домівки, потім можна буде вас вичислити, що ви проживаєте десь у центрі між точками приїзду і у вас багато провізії. По можливості, вам слід зробити додаткові невеликі запаси десь у місцях поблизу місця проживання, але тільки в тому випадку, коли ви впевненні, що цього ніхто не бачить і що тайник є справді надійним. Можливо вам прийдеться покинути основне укриття і залишити провізію або запаси закінчаться і можна буде звернутися до тайників.

Анатолій Головчак

Виживання в місті в умовах війни чи катаклізму. Частина 2

Популярні теми

02.03.2018, 19:41
МОХ
31.07.2019, 09:52
Дерев'яна ложка своїми руками
25.01.2019, 12:18
Трут як матеріал для добування вогню, виготовлення труту в домашніх умовах
20.03.2018, 16:17
Кращі рецепти похідного чаю
Поки що ніхто не залишив свій коментар.
Будьте першим, поділіться своєю думкою з іншими.
avatar