Блог

Завершився 2021 рік. Я довго не писав про свої походи так, як всі вони були відносно безуспішними, тому окрім мисливських привалів нічого цікавого не відбувалося. Звісно ж, кожний похід містив свої унікальні та захопливі кадри, які б чудово підійшли для відеоролика, але так, як я не знімаю відео на камеру, показати щось на фото на телефон із мінімальним фокусним збільшенням не було змоги.

Від вересня до кінця листопада у наших краях була посуха, практично, без жодних опадів. Два чи три рази моросив короткочасний і легкий дощик, який просто зрошував траву. Відповідно, врожаю осінніх грибів не було, тому до середини листопада у лісі я не був жодного разу. Кожний мій похід відбувався до місцевої невеликої річки, береги якої я щоранку прочісував по суботах з надією виявити пернату дичину. Жовтень – місяць щорічно традиційного «безриб’я», але вкінці жовтня до грудня наші краї завжди наповнюються перелітною дичиною, тому надія весь час мене не покидала. Але перелітної дичини у нас цього року так і не було, окрім диких гусей, які пролітали на недосяжній висоті і тільки одного разу одна невелика зграя близько 10 особин розділившись попарно, осіли на поля угідь. Одна пара сіла якраз недалеко від мене рівно на середину поля, в цей час я саме проходив повз поле попри ріку. Причаївшись у кущах терну, я майже годину спостерігав за цією парою. Звісно ж, кущі без листя не дуже мене маскували, але гуси не дуже були обережними, адже були в безпеці, на середині рівного поля, порослого молодою озимою пшеницею висотою близько 5 см.  Гуси паслися на відстані близько 150 метрів від мене, а я все непорушно за ними спостерігав, сподіваючись, що вони врешті-решт наблизяться до мене. Вони наближалися, але надто повільно, за годину вони зрушились десь метрів на 20 від місця приземлення. В умовах відсутності будь-яких перспектив чи натяку на дичину, я не хотів легковажити даним шансом, тому був готовим просидіти у кущах і півдня, але якраз через годину все обламалось: десь поблизу піднялись інші частини зграї гусей і на їхній крик піднялася моя пара і показали мені хвости.

Частенько брав із собою спінінг для ловлі блешнями та силіконом, адже під час полювання я пробираюся у набагато дальші місцевості. Трави уже більш-менш просіли, а осінній сезон обнадіює непоганими перспективами впіймати трофейну рибу. Але окрім численних однокаліберних шнурків мені не вдалося зловити щось прийстойне.

В походах вдалося заготовити достатній запас шипшини на зиму.

У листопаді відкрився сезон на пушного звіра, але я далі продовжував обходити береги ріки, одним оком слідкуючи за пернатими, іншим за хутровими. У нас уже декілька років як на ріці появилися бобри, зараз вони активно заповнюють кожний новий кілометр, піднімаючись вверх по течії. Щоразу нові верби падають від їхніх зубів, а вони все точать і точать щораз нове дерево. Я не проти бобрів, але вони по-смішному нерозумні – вони постійно нарубають дерев, зліплять таку-сяку греблю, після весняної відлиги чи затяжних дощів вода піднімається на метр-два, греблі змиває і бобри все починають по-новій. Мені цікаво, чи вони заспокояться, коли верби закінчаться чи просто мігруватимуть в інші місця…

У листопаді, коли полювання не приносило жодних трофеїв, щоб не дармувати часу, зробив годівницю для куропаток у місці їхнього постійного перебування. Зробив усе із підручних засобів: верби, мішка від картоплі, знайденого на стихійному звалищі, соломи і гілок глоду. Цвяхи, правда, приніс з дому. Згодом у грудні, коли випало багато снігу, підсипав пшеницю. Так само зробив декілька солонців для кози: зрізав дерево на рівні голови, стесував кору, брав пластикову пляшку, яких довкола більше, ніж мишей на полі, зрізав горловину пляшки із отвором діаметром чуть більшим за діаметр стовбура дерева, після кріплення нагрівав горловину пляшки запальничкою, стінки пляшки плавилися і звужувалися, прилягаючи до стовбура дерева. Засипав сіллю і все, солонець готовий.

Під час всіх моїх привалів я використовував свій стандартний набір для розведення вогню: огниво, зібраний взимку річний запас березової кори, сосновий осмол (чудово підходить для розведення вогню в умовах вологості дров). В якості напою у мене також стандартний набір (я по життю не люблю щось змінювати і маю схильність до класики чи стандартності у всьому): заварна кава + лісовий чай (подрібнена чага, сушені ягоди терену, глоду, шипшини, червоної горобини). Ну і в якості перекусу я також надаю перевагу стандартному швидкому похідному рецепту: порізані скибки хліба і сердельок, під дією жару жир із сердельок виділяється і просочує хліб, який у свою чергу під дією жару перетворюється у грінки, в результаті я отримую гарячі смачнезні сухарики з м’ясом.

Початок грудня, а одночасно початок зими почався із інтенсивного снігопаду. Сніг супроводжувався незначними морозами до -9. Сніг дозволив поглянути на угіддя під зовсім іншим кутом: сліди на снігу дозволяли приблизно оцінити кількість хутрового звіра і взагалі, ранішні сліди різних тварин дозволяти читати цікаві нічні пригоди диких звірів: переслідування, точки входу-виходу в тих чи інших місцях ріки чи кущів, види звірів, випадкові зустрічі, наприклад, вихід зайця на лисицю і тоді втеча із переслідуванням, плавання диких косуль через глибоку воду і тоді майже вертикальний підйом по стрімкому майже вертикальному березі висотою близько 2 метрів, кумедний вихід зайця до нори лисиці і тоді різка втеча великими стрибками, схоплення яструбом чи совою польової миші, похід невідомого браконьєра ввечері у п’ятницю із засідкою, мабуть на косулю, вночі. Читати сліди на снігу дозволяє коливання температури (мороз чи танення снігу), час, тривалість та кількість випадання снігу, анатомія слідів тощо.

Деколи я намагався розпутати свіжі сліди зайця, але їх я жодного разу не бачив, але вони мене бачили, пробігаючи повз чи позаду мене, коли я входив в одну сторону кущів. Фактично я виконував роль мисливського собаки, зайця я зганяв, але не було нікого на виході. Без собаки чи самому бігати за зайцем неможливо. Було б ще чисте поле, інше діло, а тут суцільні зарості молодих кущів глоду і терену, біг зайця можна побачити тільки по свіжих слідах.

Так я і провів всі ці місяці без здобичі, якщо не рахувати санітарний відстріл шкідників, щоразу проходив один і той же маршрут, деколи годинами стояв непорушно у засідці, деколи змінював маршрут, залазячи у непрохідні хащі.

Пригод не було, але кожний похід по-особливому запам’ятався своїми колоритними спогадами, пейзажами осінньої та зимової погоди, приємним відпочинком під час привалу з гарячим напитком біля вогню після десятка вибитих важких кілометрів, мокрими ногами, втомленої спини і голодним бурчанням в животі.

Сподіваюся, 2022 рік стане більш насиченим та плідним, а якщо ні, то прийдеться купувати карабін з оптикою і бавитися у снайпера по шкідниках і хижаках, - хоч результат буде.

Отже, з Новим роком та радісних Різдвяних свят!